Олександр Гриценко. Пегаси перебудови: пародії, поезії, полеміка 1985–1991 років

Інна Булкіна ・ Серпень 2018
Київ: К.І.С., 2018.

У новій книжці Олександра Гриценка, що має три джерела і складається з трьох частин, ідеться насамперед про літературну революцію. Книжка містить пародії, вірші та критичні есеї, а походить: 1) із хрестоматійного пародійного спадку (передовсім це збірник «Парнас дыбом», який вийшов 1925 року в Харкові); 2) з відділу літератури і мистецтва газети «Молода гвардія» кінця 1980-х років (редаґував Віталій Коцюк); 3) нарешті, з того, що російські формалісти свого часу визначили як «літературний побут». У нашому випадку це «салон» Наталки Пікуш на колишній вулиці Паризької комуни, де збиралися майбутні класики сучасної української літератури, а тоді – дуже молоді й добре знані у вузьких колах «герої культурного процесу».

«Перебудова» як політичне і суспільне явище ввійшла до словників та шкільних підручників, але сьогодні мало хто уявляє саме культурні обставини: що відбувалося в київських «гуртках і салонах». Це книжка про «перебудову» української літератури: наприкінці 1980-х, коли головною темою і змістом «товстих журналів» метрополії було «повернення імен», коли російська літературна сучасність поступилася місцем текстам «із полиці» та злободенній публіцистиці, в Україні саме народжувалася молода література. Вона часто виростала з гри, пародії, як перший великий роман нової літератури – «Рекреації» Андруховича – походив чи повертав до бурсацького «шкільного» театру, до бароково-травестійного Котляревського. Це був час, коли культура випереджала політику, а література – нудна, спілчанська, патріярхальна – перетворилася на живе, святкове дійство.

Зауважмо, що «пародійний» розділ, попри вдавану «несерйозність», в історичному сенсі найзмістовніший, з огляду на пізніше «академічне» коментування, на відбудовування в майбутніх підручниках і хрестоматіях справжньої літературної матерії та картини часу.

Обидві інші частини рефлексивні й алюзійні; вони потребують якщо не фахової освіти, то читацької пам’яті. Критичний розділ дає зразок поміркованої концептуальної літературної рефлексії. Щодо поезій, то це теж, певною мірою, «оповідь про час і про себе в часі». Це портрет покоління 1970–1980-х, що його Гриценко називає «поетами довгої зими». Це покоління «зайвих людей», таких собі «бурдиків», які «виходять з гри». Так, вони теж «виходять з гри», але свідомо і в іншому сенсі:

ми позбавлені спадку сини нетверезого класа-

гегемона байдужі онуки великого страху

з нас ліпилося все що завгодно та тільки не маса

і раніше ніж молот історії гупне з розмаху

 

ми виходили з гри ми виходили з гри щохвилини

і лягали в траву на узбіччі великого шляху

що по ньому свідомий потік до майбутнього лине...

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!