Зиґмунт Бауман, Леонідас Донскіс. Плинне зло. Життя без альтернатив

Дмитро Шевчук ・ Квітень 2018
Київ: Дух і Літера, 2017.
Переклав з англійської Олександр Буценко

Книжка є продовженням діялогу між соціологом Зиґмунтом Бауманом та філософом Леонідасом Донскісом про те, що таке зло і в якій формі воно сьогодні проявляється. Перша частина розмови, «Моральна сліпота», побачила світ 2014 року у видавництві «Дух і Літера» (див. рецензію у ч. 9–10 «Критики» за 2014 рік). Зло є невилучним супутником нашого буття, але сучасність породжує нові його інкарнації. Саме тому є необхідність осмислювати новітні феномени, аби вміти розпізнавати зло, яке вони можуть нести, і протидіяти йому.

Поняття «плинного зла» відсилає до Бауманової концепції плинної модерности (плинних часів). Суть плинности зла полягає в тому, що воно сьогодні не здатне зберігати свої форми та обриси. Тому в розмовах, уміщених у цій книжці, передусім здійснено спробу докладно окреслити «живильні джерела» зла та простежити якомога більше траєкторій його проявлення на етапі «плинно-модерного, дерегульованого, дезорганізованого, атомізованого та індивідуалізованого, фрагментованого, роз’єднаного і приватизованого суспільства споживачів». Сучасна плинна форма зла, як попереджають Бауман та Донскіс, є ще небезпечнішою та підступнішою за інші історичні форми. Їй властиві подрібненість і розпорошеність, тому вона є чимось радикально відмінним за попередній різновид зла – старанно сконденсований та керований із центру. Плинне зло долає кордони – природні та штучні. Також, як кожна рідина, воно «тече», «розхлюпується», «розбризкується», «просочується». Після зіткнення із твердими «тілами» (а це наші сталі інституції, моральні принципи, системи цінностей) «плинне» зло виходить неушкодженим, а от «тверді» тіла, з якими воно зіткнулося, стають «зволоженими» і «намоклими». Ці метафори, які Бауман використовує уже не вперше, безсумнівно, досить вдалі для розуміння нестійкої природи принципів впорядкування наших сучасних суспільств та інституцій. Нечестивою трійцею складників плинного зла в книжці названо розреґулювання, розсіювання та приватизацію.

«Життя без альтернатив» як наслідок плинного зла відсилає до слоґана «there is no alternative» (його акронім TINA часто трапляється на сторінках книжки) і демонструє безальтернативність глобального капіталізму. Цей слоґан вказує на безпрецедентний феномен, породжений сучасністю, – віру в соціяльний детермінізм та ринковий фаталізм, коли здається, що нашу долю визначає економіка. Бауман зауважує, що Европою блукає привид відсутности альтернативи. Він не новий, але новим є контекст: глобалізований світ. На цьому новому просторі привид почувається надзвичайно могутнім.

У розмові між Бауманом та Донскісом виринають спроби знайти адекватні окреслення для сучасної ситуації, аби зрозуміти її та попередити про загрози. Наприклад, «оксамитовий» тоталітаризм – контрольовану форму маніпулювання свідомістю і уявою, що маскується під ліберальну демократію. Або «постакадемічний університет» – суміш середньовічного академічного ритуалу, спеціялізації, бездумного заперечення ролі гуманітарних наук, менеджеризм та підпорядкування технократизмові і вимогам ринку. Плинне зло, на думку Баумана та Донскіса, формулює власні моральні імперативи. Скажімо, етика «WikiLeaks» пропонує свій моральний закон: «слід шпигувати та “зливати”, хоча незрозуміло, навіщо і з якою метою». Тобто щось потрібно зробити лише тому, що воно можливе в технологічному плані.

Сучасні суспільства продукують страх, який став продуктом своєрідної індустрії та організованого панікерства. Це одна зі стратегій плинного зла – пообіцяти людям свободу, рівність, справедливість і щастя, а потім кинути їх напризволяще без можливости знаходити захист і підтримку в інститутах, спільнотах та зобов’язаннях. У політичному світі панує диявол, який з’являється під різними личинами: повалення та руйнування світового ладу, втрати пам’яті й чутливости, що виливається у масовий психоз. Але найжахливіше, що цей «диявол» перетворює людину на непотріб і безпам’ятну порожнечу. Тож Бауман та Донскіс знову торкаються теми, яку вже порушували в «Моральній сліпоті», – ідеться про адіяфоризацію, себто втрату чутливости й відкидання морального сприйняття інших людей. «Адіяфора» означає нейтральні в ціннісному розумінні ідеї та вчинки, вільні від оцінки, такі, що перебувають за межами релігійних і моральних зобов’язань. Адіяфоризовані об’єкти, як стверджує Бауман, є відходами інструментальної раціональности й раціонального розрахунку.

Окремою темою розмов є Східна Европа, зокрема, країни Балтії та Україна. Східну Европу тут намагаються помислити як своєрідну лабораторію для перевірки швидкости соціяльних і культурних трансформацій. До цього додається постійне вимушене створення самопрезентаційного, самовиправдального наративу, колонізація пам’яті й самоусвідомлення. У світлі російської аґресії Україна є особливим випадком. Аналізуючи орвелівський світ путінізму, Донскіс здійснює спробу показати згубну роль та безвідповідальність інтеліґенції і політтехнологів у розпалюванні конфлікту. Російські балачки про українських «фашистів», каже він, мають ознаки, які добре характеризують їхніх авторів. Ці політтехнологи самі продукують фашизм, «позбавлений будь-якої ідеології, оскільки набір інструментів, що використовуються для підтримки морального духу вбивць і терористів, складається із заяложених і використаних повторно гасел, запозичених в італійського та угорського фашизму, з окремими вкрапленнями часів Слободана Мілошевича та нацистськими вишеньками на торті». Бауман дещо не погоджується із твердженням про відсутність ідеології в путінської Росії. Вона є, переконує він, – це суто орвелівська ідеологія: «чобіт, що топче обличчя людини» і влада заради влади.

Діялоги Баумана і Донскіса й ті проблеми, які вони діягностують, не можна чітко вписати в координати «песимізму–оптимізму». Хоча певний варіянт оптимізму все-таки є. Автори визнають, що сьогодні світ як ніколи сповнено фаталізму, детермінізму, тиранії економіки та політичної логіки без альтернатив. Але їм може протистояти можливість розмірковувати про цей світ. Це дає підстави для метафізичного, антифаталістичного й антидетерміністичного оптимізму, який сьогодні є важливішим, аніж будь-коли раніше.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!