Володимир Маслійчук, Андрій Парамонов. Подорож на батьківщину Президента; Занедбані садиби батьківщини Президента

Микола Скиба ・ Лютий 2007
Харків: 2006.

Альбом, виданий з ініціятиви Харківського приватного музею міської садиби, що поєднує нарис Володимира Маслійчука «Подорож на батьківщину Президента» та фотодокір Андрія Парамонова «Занедбані садиби батьківщини Президента», існує поза жанрами та форматами. Це дуже особистісна й безпосередня, певною мірою навіть необов’язкова оповідь історика, що стає суспільно значущим фактом. Без лапок і державних програм, на які щороку йдуть мільйони гривень.

Історичний фах наратора (й автора) є ключовим моментом для книжки, бо спонукає його до мандрівки тим ведмежим кутком, якого зазвичай уникають упорядники туристичних путівників, зводів пам’яток культурної спадщини й інвестиційних проспектів. Перша когорта уникає таких мандрів тому, що добровільно відвідати ці благословенні краї захоче хіба що екстремал. Друга – бо чимало з описаних і сфотографованих пам’яток не внесено до жодних реєстрів, і їх, відповідно, ніхто не охороняє. Третя – з перших двох причин, а також із огляду на особливості звичаїв місцевого населення, описаних у Володимира Маслійчука. Але там, де інші побачили б тільки занедбане господарство, автор нарису бачить культурний шар. Його поглядові відкривається український кристалічний щит культурної пам’яті нації, недоступної для споглядання в інших, облаштованіших місцинах нашої держави, бо там (як, приміром, навколо Харкова, звідки автори вирушають у дорогу) її давно закатали асфальтом і залили бетоном.

Але які ж особливі пам’ятки зауважили автори текcту і світлин? Скажімо, фліґель колишньої садиби Хрущових на хуторі Лифине Лебединського повіту, в якому 1859 року мешкав Тарас Шевченко; палац класицистичної архітектури колишньої садиби Голіциних у Слободі Тростянець Охтирського повіту; дім священика Якова Правицького у Бабаях Харківського повіту, де жив Григорій Сковорода і де, ймовірно, написав «Байки Харківські». А ще – залишки маєтностей Полуботків, Капністів, Мазеп-Обидовських, Самойловичів-Васильовичів, Лещинських, Миклашевських, Харитоненків, ну й, зрештою, місця, де народився і виростав нинішній президент України Віктор Ющенко. Те, що побачив Володимир Маслійчук, не надто збігається з історичним патосом офіційної державної політики (принаймні «помаранчевого» її етапу), але в текстах таки є дещиця надії, адже вони постають не зі зневіри, а з довіри до людини, про яку Маслійчук і сьогодні зі смутком і не без патосу говорить «мій Президенте».

Така ось прогулянка із задоволенням і не без моралі вдалась історикові та його супутникам. Зрештою, це теж жанр. Нині призабутий.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!