Роман Тименчик. Подземные классики: Иннокентий Анненский. Николай Гумилев

Інна Булкіна ・ Лютий 2018
Москва, Иерусалим: Мосты культуры/Гешарим, 2017.

До збірника історика літератури, дослідника Срібного віку, професора Єврейського університету в Єрусалимі Романа Тімєнчика увійшли статті, написані в різний час і присвячені проблемам біографії, творчости й репутації Іннокентія Аннєнського та Ніколая Ґумільова. Тематичні й методологічні пріоритети сформульовано в останніх рядках передмови: «про літературу на тлі літературного побуту». Сама по собі передмова є самостійною статтею, що розкриває сенс заголовка – подвійну цитату з Максиміліана Волошина і Ремі де Ґурмона: хто такі «підземні класики». Мова тут про репутацію «посмертно проклятих» поетів, чиї «вівтарі в глибині крипт». Інакше кажучи, це історія «катакомбного культу», причому автор звертається саме до «історії читачів» (не плутати із соціологічною «історією читання»), розкриває робочу метафору Боріса Томашевського про читацькі «школи» і завершує необхідністю «аналізу колективного тексту читацької рецепції».

Збірник складається з чотирьох розділів: два з них присвячено головним героям, окремий розділ представляє розлогу статтю «Анненський і Ґумільов», де наочно описано стосунки учня і вчителя. В останньому розділі зібрано статті про літературні та біографічні стосунки Ґумільова й Анни Ахматової.

У першому розділі, окрім детального коментаря до вірша «Старі естонки», звертаємо увагу на «Трилисник ювілейний із суботнім додатком», у якому поєднано деякі несподівані контексти дачної «Балади» Аннєнського, «Незнайомку» Блока і комаровський «омаж» Ахматовій, що його написав Іосіф Бродський на день її народження 1962 року. Коментарі до поезії «Незнайомка» містять суперечливі біографічні «меморати» Петра Потьомкіна, а у віршах Бродського, окрім біографічних мотивувань, роз’яснюється «флажолет» як метонімія декадансу і асоціятивно з’являється ще одна істотна деталь пізньорадянської «читацької історії» Срібного віку: роль Маяковського як посередника і найдоступнішого джерела. Нарешті, «суботній додаток» називається «Супутник кіноглядача», і тут розкриваються закадрові цитати, «чуже слово» в фільмі Алєксєя Ґермана «Хрустальов, машину». Остання робота цього розділу – своєрідна рима до передмови, монографічна «історія культу Аннєнського», зокрема, тут згадано його київських адептів.

У частині, присвяченій Ґумільову, виокремимо дослідження про літературні трамваї – «виправлене і доповнене видання» давньої леґендарної статті «До символіки трамвая в російській поезії», що вперше вийшла в XXI випуску тартуської серії «Труды по знаковым системам» (1987). Окремий інтерес становить історія тієї першої публікації, коли саме ім’я автора «Заблукалого трамвая» було табуйованим і текст статті містив артистично виконане «завдання» («здолану трудність»): зібрання побутових і символічних контекстів та підтекстів найвідомішого вірша Ґумільова, що мався на увазі і не був названий. Прикметно виглядає це перетворення цензурної заборони на гру з додатковим пуантом у вигляді епіграфа з іншого табуйованого автора з тими ж ініціялами, «Н. Г.» (Ніколай Ґумільов і Наталья Ґорбанєвська) («…и все твое лицо прекрасно, как трамвайное кольцо»).

У завершальному автокоментарі Тімєнчик пояснює: «Ініціяли в епіграфі рішуче зняли Ю. М. Лотман і З. Ґ. Мінц, оскільки вони подумали, що його взято з якихось віршів Ґумільова, жодного разу в тому варіянті статті не названого. Насправді причиною позначення автора ініціялами було табуйоване ім’я дисидентки й еміґрантки Ґорбанєвської». Остання стаття розділу «Скандали Ґумільова» – про літературні стосунки і ту ж саму «посмертну» репутацію («вівтарі в глибині крипт»). Останнім із тих «посмертних скандалів» – любовно переплетеним у сап’ян двотомником «забороненого поета» в таємній шафі другого секретаря ЦК Єґора Ліґачова – Тімєнчик завершує статтю.

Завершальний розділ «Ахматова і Ґумільов» складається з документальної «біографічної новели» про історію сватання і київські ґастролі «Острова мистецтва» (1909), ще однієї настільки ж фундованої «новели», що супроводжує публікацію двох листів Ахматової Ґумільову літа 1917 року з архіву Якова Бікермана, а також із розгорнутого коментаря до двох київських віршів 1915 року та інших, так чи так пов’язаних із Києвом, із дзвонами київських храмів і вінчанням «діви та воїна».

Так виглядає в дуже загальному наближенні структура цієї книжки і її видимий (наскільки це можливо в збірці статтей) сюжет. Але варто вказати на деякі речі, які роблять збірку статтей різних років складною і стрункою архітектурною спорудою, – всі ці внутрішні рими, артистичні епіграфи й автокоментарі, все те, що перетворює скрупульозне джерелознавство і детальне академічне коментування на витончену гру, а філологію – на «веселу науку». Напевно, варто було також написати про багатосторінкові примітки, які найчастіше виглядають самостійними дослідницькими сюжетами, про величезну кількість текстів і джерел, які чи не «мимохідь», без публікаторської амбіції, тим самим «примітковим» петитом введено в обіг, про те, як із величезного обсягу коментаторського матеріялу складається «жива картина», насичене подіями, драматичне історичне полотно. Я навіть знайшла відповідну формулу – «перехід кількости в якість», але виявилося, що тією ж енґельсівською формулою (підсиливши її посиланням на Стругацьких) вже скористався Алєксандр Соболєв у рецензії на іншу збірку Тімєнчика – «Ангелы. Люди. Вещи» (2016). Проте він вклав у неї дещо інший зміст: цей методологічний підхід – «наскрізний перегляд», окрім «заповнення білих плям», урешті визначає «непередбачуваність знахідки». Додамо, що на таку «непередбачуваність» ми звикли сподіватися в художніх текстах, бо саме вона відрізняє мистецтво від наслідування. Відтепер зрозуміло, що науковому текстові «непередбачуваність» так само властива, і вона так само перетворює його на мистецтво. Зрештою, таким знахідкам, окрім «непередбачуваности», притаманна неминучість. Назвімо це вдячністю матеріялу.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!