Костянтин Москалець. Поезія Келії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Лютий 2018
Львів: Видавництво Старого Лева, 2017.

Збірку можна означити як вибране Костянтина Москальця, адже більшість творів у ній не нові. Книжка є цілісною, бо має прозору і виважену структуру, і твори зі збірок 1979-го та 1980–1990-х років відіграють у ній інакшу роль, ніж та, яка дісталася їм у минулому столітті. Окрім того, художнє оформлення Івана Драгана робить книжку схожою на художній альбом. Уміщений у «Поезії Келії» живопис в одному випадку просто ілюструє вірші, в другому – має із текстами спільні образи, в третьому – є багаторазовим відлунням. Часом малюнки вибудовують абсолютно нові історії. Водночас твори в книжці дуже різні. Власне, розмаїття форм, образів, інтонацій приваблює найбільше. Різним частинам книжки властивий свій темп розгортання подій, а отже, вони спонукають і до різного читання.

Композиція книжки має особливу динаміку, що поєднує різні ритми. Вірші, що їх ширше коло читачів знає як пісні, вдало губляться серед поетичного (формального й образного) розмаїття, властивого і поетичним, і прозовим творам Москальця. Радше навіть ці тексти не губляться, а ніби ховаються. Для тих, хто знає Москальця більше за його власними піснями і піснями на його вірші, вони будуть такими собі знайомцями серед багатьох химерних незнайомців – інших текстів.

У книжці чотири частини, які представляють три збірки («Думи», «Songe du vieil pelerine», «Нічні пастухи буття») і «Поезії поза збірками». Найкоротша, остання частина схожа на постскриптум із трьома крапками наприкінці. Більшість віршів тут мають присвяти конкретним особам чи святам, і вони є найтеплішими у збірці. Завершується книжка чотирма переспівами з давньояпонської поезії.

Поезію об’єднує мотив самовіднаходження і самотворення, які не позбавляють Я уважности до світу в усіх його проявах. Автор може бути відвертим, турботливим у ставленні до світу, але й різким до колізій життя міста, соціюму, людського існування та себе самого (поеми «Для вечорів» і «Катарсис»). Москальцеві часто йдеться про зв’язок між проявленням себе та проявленням світу і химерну гармонію між цими процесами («Історія троянди і снігів», «Повторний час», «Періоди», «Владарка мовчань», «Вісім тьмяних сонетів»). Вірші його часто наративні, увага до змін пір року в них – неуникна. Багато звернень до конкретного (чи конкретної) Ти, рідних, живих чи втрачених друзів. Є звернення і до Творця («Нічого не знаю»). Помірна самоіронія в «Поезії Келії» також є. Автор може змушувати замислитися над простими щоденними речами, бути спостережливим до себе і всього довкола, дивувати експериментами у формі, викликати усмішку і навіть лякати описом драматизму пошуків себе в самому собі. Те, що до збірки увійшло декілька поем, не обтяжує видання, а додає драматизму і навіть дрібку епічности. А тим часом у сонетах, також уміщених до книжки, панує ліричне.

Найбільшою є частина «Songe du vieil pelerine», в якій є чимало експериментів із формою, цикл неофолькових і водночас іронічних «Тирад», поеми «Ренесанс» і «Для троянди». Кожен текст тут є свідченням відкриття можливостей поезії і загалом можливостей пізнання світу в слові. Мінімалістична пунктуація, відсутність знаків пунктуації чи вільне поводження з ними – окрема важлива особливість Москальцевих поезій.

Парадокс «Поезії Келії» в тому, що наскрізним її мотивом є комунікація зі світом у розмаїтті його проявів. Поезія ніби запускає звернення до світу на Ти і можливість говорити до Когось. Так Келія стає запереченням самотности. «Поезія Келії» стає книжкою про світ, у якому мова є запорукою самовіднаходження себе у світі, а усвідомлення можливости досвіду існування в інших тілах – запорукою комунікації («Нічого не знаю», «Пробудження», «Молитви до чужого», «Медитація»). Саме тому смисловою кульмінацією можна визнати «Поему ріки» і «Для троянди». Саме в цих творах автор найближче підходить до парадоксу самотности та її розмикання.

Москалець розміщує по текстах натяки на коло свого читання й авторів, які йому є особливо дорогими. Але такі натяки можуть водночас і не бути ключами до поезій. Такою, наприклад, є згадка про концепт-метафору пастуха буття Мартина Гайдеґера. Хоча насправді інтонації екзистенціяльної філософії наявні в більшості творів «Поезії Келії». Дійсність і можливість існування тут зустрічаємо на багатьох сторінках, речі щедро проявляють свої сутності, виразно проступає напруга на лінії буття й існування. Тут відіграють важливу роль роботи Драгана: різні квіти й рослини не просто супроводжують, а й активно діють, дають ключ до розуміння чогось у собі самому або навпаки – перетворять щось, ніби знане, на таємницю («Карта стара світанкова», «Ти втретє цього літа зацвітеш», «Іриси», «Крокуси»). Квітка для Москальця – це часто важливий жест життя, найкращий варіянт того, про що можна сказати словами мови, яка є найкращим домом чи найкращою Келією.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!