Ганс Ульрих Ґумбрехт. Похвала спортивній красі

Дмитро Шевчук ・ Квітень 2013
Київ: Дух і Літера, 2012.
Переклад з англійської Марії Бистрицької

Книжка Ганса Ульриха Ґумбрехта – це спроба поміркувати про спорт за допомогою понять та арґументів зі сфери філософської естетики. Спорт як предмет естетики вибрано невипадково. Насамперед це здійснюється в контексті перетворення спорту на дедалі впливовіший культурний феномен сучасности. Тож звернення уваги на спорт дає змогу зрозуміти важливий аспект сучасної культури. В теоретичному та методологічному планах естетичний аналіз спорту – це спроба вхопити фундаментальніший процес, що засвідчує, як каже автор, «демократизацію естетичної теорії». Водночас не можна оминути увагою особистих мотивацій автора: в його особі бачимо справжнього знавця спорту й запеклого фана. Він і не приховує, що викладає дещо суб’єктивний погляд на спорт та його красу, а теоретичні висновки часто є наслідком особистих переживань, спричинених спортивними подіями.

Ґумбрехт визначає спорт як особливу форму перформансу, під якою розуміє будь-який рух тіла, розглянутий у перспективі присутности. Цей перформанс здійснюється поміж двома культурними началами: агоном, що вказує на його дотичність до змагальности й наявности потенційно насильницьких сутичок, та арете, що передбачає його прагнення досконалости й доведення певних типів поведінки до їхніх меж. Підставою описувати спортивну подію в естетичних категоріях є те, що вона викликає надзвичайно інтенсивне переживання. Своєрідною формулою, яка виявляє цю інтенсивність, є «занурення в зосереджену напруженість». Ця формула стосується і споглядальників спортивної події, і її учасників. Автор аналізує її, розкладаючи на три категорії: «занурення» (еквівалент кантівського наголосу на незацікавленості), «напруженість» (посилення якостей і вражень), «зосереджена» напруженість (здатність відключити потенційні відволікання і бути відкритим до несподіваного). До цього додаються сім спортивних принад: скультурність тіла, страждання перед лицем смерти, ґрація, знаряддя, що підвищують потенціял тіла, втілені форми, розігрування як епіфанія, вчасність. На основі їх аналізу розгорнуто цілісну естетичну концепцію спортивної краси.

Надзвичайно цікавими є представлені в книжці історико-культурні аспекти феномену спорту. Приміром, він виокремлює декілька антропологічних типів, дотичних до спортивного світу: напівбоги (епоха античности), ґладіятори (епоха Римської імперії), лицарі (Середньовіччя), розбишаки (Новий час), спортсмени (XVIII–XIX століття), олімпійці (відродження олімпійського руху наприкінці XIX століття), покупці (тип, що пов’язаний із сучасною комерціялізацією спорту). Не менше, аніж безпосередніх учасників – спортсменів, краса спорту стосується і тих, хто є глядачами. Зокрема, автор виокремлює два типи глядачів – аполонівський та діонісійський. Аполонівські глядачі насолоджуються красою спорту з відстані; натомість діонісійські прагнуть полишити індивідуальність і віддаленість і вболівати за спортсменів у єдності з іншими глядачами.

Насамкінець слід зауважити, що похвала красі спорту, в тій версії, яку пропонує Ганс Ульрих Ґумбрехт, – це не лише ориґінальна естетична концепція, а й висловлення вдячности, передусім спортсменам, котрі дають змогу пережити надзвичайно красиві моменти спортивних подій.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!