Редактор Ентоні Полонскі. Полін. Дослідження історії та культури євреїв Східної Европи

Віталій Пономарьов ・ Квітень 2011
Київ: Дух і Літера, 2011.
Переклад з англійської

Добірка із 17 статтей зі щорічника «Polin. Studies in Polish Jewry» (редактор Ентоні Полонскі), опублікованих там у 1999–2004 роках, вийшла під однією обкладинкою завдяки Центрові досліджень історії та культури східноевропейського єврейства Києво-Могилянської академії.

Видання відкриває нарис історії євреїв Галичини від XIII століття до завершення Другої світової війни (Ісраель Барталь та Ентоні Полонскі). У ньому йдеться про розселення євреїв у Галичині у середньовіччі, імміґрацію ашкеназів, піднесення та занепад «єврейського міста-матері Львова», а також про життя єврейських громад Бродів, Бучача, Жовкви і Тернополя. Ельханан Райнер пише про ставлення ашкеназійських інтелектуалів Галичини до друкованої книжки на початку Нового часу. А Моше Росман досліджує класичний твір хасидизму – книжку «Шівхей га-Бешт» («Похвали Бешту»), в якій зібрано близько 250 історій про засновника хасидизму Ісраеля бен Елієзера (Баал Шем Това).

Проте в більшості статтей збірки йдеться про історію євреїв Галичини під владою Габсбурґів. Австрійська конституція 1867 року ґарантувала галицьким євреям загальні політичні права, і це суттєво вплинуло на вибір кожним із них своєї ідентичности. Меншість зберегла прихильність традиційній культурі, інші воліли асимілюватися в німецьку культуру (перебіг германізації аналізує Іржі Ґольцер), ще інші прагнули інтеґруватися в польську культуру (розроблену Людвіґом Ґумпловічем програму полонізації євреїв досліджує Ганна Козінська-Віт). Але чимало євреїв долучилися до модерного національного руху (Рейчел Манекін, Джошуа Шейнз), і це, серед іншого, спричинило піднесення «діялекту» їдиш до статусу літературної мови (Ґабріель Кохльбауер-Фриц, Хоне Шмерук). У політичній сфері традиціоналісти та неоортодокси найчастіше співпрацювали із польськими політиками, а проавстрійські єврейські політики – із русинськими/українськими, зокрема, на виборах до австрійського Райхсрату 1873 року.

Іван-Павло Химка досліджує політичні, економічні, релігійні та культурні взаємини в галицькому єврейсько-польсько-русинському/українському «трикутнику» впродовж XIX століття (щоправда, тут, з огляду на австрійську владу, коректніше говорити про чотирикутник). А Франц Шабо досліджує бачення віденськими бюрократами місця євреїв у галицькому суспільстві.

Модерне залучення мас до політики часом супроводжувалося посиленням антисемітизму, і Роман Вапінський описує, як «ендеки» у Другій Речі Посполитій плекали образ «єврея-чужинця»: від пропаґанди ідеї бойкоту єврейської торгівлі та ремісництва під гаслом «свій до свого по своє» й аж до пропозиції обмежити представництво євреїв в університетах до 13% від загальної кількости студентів. А Єжи Томашевський аналізує перебіг скасування у міжвоєнній Польщі обмеження євреїв у громадянських правах, успадкованого від Австрійської та Російської імперій. І хоча напередодні Другої світової війни деякі польські політики ініціювали розробку дискримінаційних заходів щодо євреїв, вони так і не набули статусу законів.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!