Андреас Умланд, Антон Шеховцов, Віталій Атанасов.... Політична критика, 2011, № 2

Сергій Гірік ・ Червень 2012

Випуск часопису «Політична критика» присвячено темі расизму та ксенофобії у найвідвертіших їх виявах. Окрему увагу звернуто на факти дискримінації за належністю не лише до певних расових / етнічних / мовних груп, а й до соціяльних спільнот.

Окрім традиційної для такого штибу видань редакційної передмови, на початку подано кількасторінковий хронологічний перелік випадків насильства, до якого вдавалися в Україні різні праворадикальні угруповання протягом 2007–2011 років: час, із яким пов’язують активізацію насильницьких дій. Це корисний вступ до теми: не кожен читач відстежує тему на сайтах правозахисних організацій.

Далі вміщено передрук опублікованої 2010 року в «Ab Imperio» статті Андреаса Умланда та Антона Шеховцова «Націонал-екстремізм, що не відбувся?». Дослідники обмірковують причини істотно меншої (порівняно з центрально-східноевропейськими сусідами) популярности праворадикальних рухів в Україні та, відповідно, їхніх скромних здобутків на виборах до Верховної Ради. Інтерес викликає незвичне, але, безперечно, цілком закономірне розміщення в одному ряді з ВО «Свобода» та «Патріотом України» радикальної ПСПУ Наталії Вітренко.

Віталій Атанасов у дописі «Стидка утопія “Свободи”» аналізує представлення партії в медіях, особливості формулювання її програмових постулатів (серед іншого – не раз заявлених «антикапіталістичних» гасел), її практичні дії у вигляді акцій протесту, електоральне сьогодення та перспективи.

Гуто Штеєрл у коротенькому есеї «Прямо нам межи очі» обмірковує причини зростання популярности неонацистських партій у Німеччині й Австрії та їхніх антиміґрантських гасел. Джорджо Аґамбен («По той бік прав людини») розглядає долю біженців та осіб без громадянства в контексті західних уявлень про права людини. Славой Жижек (часопис уміщує розділ із його книжки «Насильство», 2008) трактує насильницькі дії у передмістях Парижа восени 2005 року та спалах злочинности у Новому Орлеані після ураґану «Катрина» як своєрідний протест вилучених із числа більшости громадян Франції та США відповідно. Жижек зазначає, що у Франції протести відбувалися без оголошення будь-яких гасел, а в Новому Орлеані поширення грабунків і зґвалтувань (кількість яких ЗМІ істотно перебільшили) великою мірою спровокувала бездіяльність уряду.

Ілья Будрайтскіс розглядає стратегії дій російської державної влади щодо неонацистських угруповань, намагання використати їх активність у власних цілях та контролювати її. Алєксандр Бікбов аналізує проблеми поширення відвертого расизму (зокрема, антисемітизму) в академічному середовищі та репрезентацію ксенофобських стереотипів у певних мовних формулах. Оксана Тімофєєва («Фашизм із людським обличчям») висловлює думку про хибність гуманістичного обґрунтування протистояння расизмові, бо воно є податливим до змін критеріїв належности до виду Homo sapiens, і пропонує натомість протидіяти дискримінації не лише людей, а й тварин, на використанні яких великою мірою побудовано сучасну економіку людства.

Часопис уміщує два інтерв’ю: з Ярославом Грицаком (історик міркує про феномен галицької ксенофобії) та з Олегом Зарубінським (голова комітету Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин обговорює деякі аспекти міґраційної політики). Статті Тараса Доронюка та Назарія Совсуна присвячено проблемі поширення в Україні расизму, зокрема, в силових структурах. Євгенія Бєлорусець рецензує роман Василя Шкляра «Залишенець / Чорний ворон», Станіслав Мензелевський аналізує образ зомбі в кінематографі як уособлення вилучених зі світу людей створінь, тобто, в суті речей, включає їх у обговорення питань, пов’язаних із расизмом і ксенофобією. Три тексти (Славоміра Сєраковського, Джейн Гарді та Дениса Горбача) присвячено економічним кризам. Горбач, окрім того, розглядає їх вплив на специфіку класової боротьби в сучасній Україні, а Джейн Гарді зупиняється на зумовленому економічною рецесією зростанні популярности праворадикальних сил у Центрально-Східній Европі. Інна Совсун міркує про перманентний стан системної кризи в українській освіті.

Знаковими для мистецького розділу є публікація «Тюремного щоденника» Олександра Володарського (автор пам’ятного перформенсу перед Верховною Радою описує, як відбував за нього покарання у вигляді «обмеження волі» в березні-липні 2011 року) та роздуми Олександра Івашини з приводу репресій влади проти митців. Привертає увагу інтерв’ю з активістом російського арт-гурту «Война» Льонею Йобнутим. Ярослав Ліпшиц і Томаш Пйонтек рефлексують із приводу обвинувачення в пропаґанді педофілії, висунутого проти польського художника Марка Кушея (підставою стала серія його робіт із відвертим засудженням проявів педофілії серед духівництва). Леся Прокопенко – з приводу арешту митця Ай Вейвея та звинувачень, які висуває проти нього китайська влада. Крім того, часопис уміщує кілька віршів Сергія Жадана, добірку світлин із акцій Олександра Володарського та арт-гурту «Война», фотосерію Ай Вейвея «Випускаючи з рук вазу династії Хань», цикли робіт «Процедурна кімната» Микити Кадана та «Люблю це насильство» Вільгельма Саснала, фотографії Сантьяґо Сьєри «Зуби останніх циган у Понтічелі», роботу Яеля Бартани і Гадара Ландсберґа «Деґенеративне мистецтво живе», яка є спробою реконструкції створеного 1920 року малюнка Ото Дікса «Інваліди війни».

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!