Василь Черепанин, Леся Кульчинська, Ольга Папаш.... Політична критика. Нам нема що втрачати, крім наших Майданів

Оксана Олійник ・ Листопад 2016
2014, №5.

Автори вміщених у числі розвідок осмислюють явище Майдану і досліджують візуальні репрезентації подій. На думку керівника Центру візуальної культури Василя Черепанина, «українці стали суспільством на Майдані завдяки тому, що українське суспільство стало Майданом», тому важливо зрозуміти Майдан у всіх вимірах, відкинувши підрахунок втрат і здобутків революційних подій 2013–2014 років. У статті «Майдан: повернення Європи» Черепанин осмислює медійний образ Майдану через поняття візуальної революції, тотальної політично-художньої інсталяції. Автор підкреслює людський вимір суспільних подій, коли кожен реалізував «свій» Майдан, зауважує візуальну прикмету сучасних протестних рухів — їхню багатошаровість, динамічність образних конструкцій. Соціяльні рухи ХХI століття — це час візуального мистецтва на противагу рухам 1960-х, коли панувало слово. У статті «Майдан як робота уяви» Леся Кульчинська зазначає, що для багатьох Майдан став важливим досвідом участи у спільній праці, реалізації потреби причетности до простору ухвалення рішень. Ольга Папаш наголошує потребу докорінного перетворення суспільства, формування нових цінностей у системі освіти післяреволюційного Майдану («Замкнене поле революції»). Олексій Радинський вбачає у Майдані тотальний документальний блокбастер, джерело медіяобразів у боротьбі проти режиму («Коктейль Молотова — Ейзенштейна»). Юстина Кравчук розглядає простір Майдану як місце творення політичного суспільства, соціяльного простору політичної взаємодії («Майдан між революціями і реконструкціями»). Політично-художня серія малюнків «Контрольовані випадковості» Микити Кадана, учасника групи Р.Е.П., ілюструє зіткнення протестувальників із правоохоронцями. Образ насильства, силового придушення повстання закарбувався у свідомості українців, а його представлення в медіях і сприйняття пройшли декілька стадій від шоку до прийняття. Фотографії циклу «Нам нема що втрачати, крім наших Майданів» відтворюють хронологію протесту. Обличчя людей на Майдані, шини, що палають, барикади, сцени протистояння, художні інсталяції зафіксовано в об’єктивах Віктора Марущенка, Івана Мельничука, Олександра Бурлаки, Томаша Рафи. Вогонь як символ нищення і очищення — герой фоторобіт Ольги Якимович, Євгена Котенка, Юлії Сердюкової. Смерті учасників Майдану, жахіття руйнувань і посттравматичну атмосферу зафіксували Олександр Козаченко, Федір Бельвідерський, Саша Курмаз. Знімки Сергія Моргунова з Маріїнського парку нагадують про штучний, замовлений режимом протестний рух. Документація відеопроєкту «Укриття» учасника групи «SOSка» Миколи Рідного актуалізує поняття бункера з погляду громадянського досвіду українців у часи кризи. Образ барикади на Майдані став символом протесту і водночас захисту, а укриття має подвійний сенс: тут ховаються і планують напад, панує непередбачуваність майбутнього. Художник уважає, що «київський Майдан став прикладом перетворення маси споживачів на ньюзмейкерів для всього світу».

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!