Оксана Розумна, Тетяна Черненко (ред.). Політика культурної дипломатії: стратегічні пріоритети для України. Збірник науково-експертних матеріалів

Дмитро Шевчук ・ Жовтень 2017
Київ: Національний інститут стратегічних досліджень, 2016.

У першій частині книжки представлено аналітичну доповідь Національного інституту стратегічних досліджень про стан та перспективи культурної дипломатії України, а в другій — матеріяли круглого столу на тему культурної дипломатії, що відбувся 21 червня 2016 року. Метою доповіді був аналіз основних тенденцій культурної присутности України в світі та напрацювання рекомендацій щодо стратегії розвитку культурної дипломатії нашої держави на основі систематизації основних принципів діяльности европейських інституцій, що успішно працюють у цій галузі.

Увагу аналітиків зосереджено на двох головних завданнях культурної дипломатії: на зовнішньому напрямку — це створення та підтримка позитивного іміджу держави у світі й забезпечення у такий спосіб успішности міжнародної політики; і на внутрішньому напрямку — створення нової парадигми культури та реформування культурної політики, що має покращити зміст і якість культурного продукту.

Значну увагу в доповіді присвячено питанню інституалізації культурної дипломатії. Успішний досвід, який варто використати, презентують такі інституції, як Британська Рада, Французький Інститут, Чеський Інститут, Польський Інститут, Ґете-Інститут в Україні. Їхня діяльність є складником діяльности дипломатичних установ відповідних країн. На основі аналізу їхньої діяльности в доповіді виокремлено ті аспекти, які забезпечили успіх: всебічна підтримка держави, підпорядкування відомствам у закордонних справах, популяризація мови та забезпечення можливости її вивчення, ретрансляція европейських цінностей, відповідність культурним запитам країни перебування, налагодження довготривалих зв’язків і партнерств, мережева структура, підтримка літературних проєктів та книговидання, а також сучасної культури і мистецтва.

Далі в доповіді подано аналіз міжнародної присутности української культури. Цей досвід, як зазначено на самому початку, не можна назвати політикою культурної дипломатії чи промоцією культури. Зокрема, це засвідчив аналіз діяльности інституцій, що існують нині, які мали б займатися поширенням української «м’якої сили».

Скажімо, культурно-інформаційні центри при дипломатичних представництвах України за кордоном поширюють інформацію, яка стосується переважно минулого українського народу та його традиційної культури, і створюють радше видимість роботи. Ще «мітичнішою» виявилася Державна аґенція промоції культури України, оскільки, як показав аналіз, досі невідомо про створення на базі аґенції програм закордонних презентацій української культури. Ця інституція навіть ніколи не мала власної iнтернет-сторінки.

Єдиним потужним провайдером промоції культури України тривалий час є громади діяспори та активісти нової хвилі волонтерської підтримки. Окремо розглянуто й конкретні кейси культурної дипломатії України: Пінзель у Луврі, участь України у Франкфуртському книжковому ярмарку-2015, Український інститут у Швеції. Їх аналіз дає розуміння відправної ситуації і дає змогу зробити висновки про використані і невикористані можливості, щоби визначати перспективи створення успішніших проєктів.

Наступним аспектом доповіді є визначення стратегічних напрямів розвитку культурної дипломатії України. Передусім тут обумовлено проблеми створення Українського інституту. Серед них виділено відсутність синергії органів влади, імітацію залучення експертного середовища, нефаховість концепції Українського інституту, відсутність розробленої бізнес-моделі інституції та аналітичної бази. Вадою є і прискорені темпи розбудови інституції при одночасній невирішеності зазначених проблем.

У доповіді визначено пріоритети розвитку культурного контенту, що має бути забезпечено політикою сприяння. Ідеться, зокрема, про те, що стратегічним питанням має бути не лише розбудова власної інституції сучасного мистецтва, а й представлення України на виставках у провідних музеях світу, участь у відомих інтернет-проєктах, де викладають репродукції творів мистецтва.

Слід підтримувати українські креативні індустрії та стимулювати їхню участь у соціяльно-культурному розвитку. Окрім того, слід підтримати промоцію української книжки та інвестувати в переклади, а також розвивати освітній складник.На завершення автори доповіді підготували рекомендації для органів державної влади.

У другій частині книжки вміщено тези доповідей учасників круглого столу, присвяченого культурній дипломатії. Ідеї, виголошені тут, перегукуються з аналітичною доповіддю. Учасники визначають культурну дипломатію як ефективний інструмент вирішення питань національної безпеки, створення та підтримки позитивного іміджу держави, а також стимулювання попиту на національний продукт. Водночас вони наголошують, що слід перейти від риторики довкола питань культурної присутности України у світі до розробки ефективного інструментарію, який уможливить впровадження політики культурної дипломатії.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!