Джон Коннеллі. Поневолений університет. Совєтизація вищої освіти у Східній Німеччині, Чехії та Польщі, 1945–1956

Сергій Гірік ・ Лютий 2013
Харків: ФОП Рибалка Д. Л., 2011.
Переклали з англійської Я. Кравченко, Я. Одинець, І. Склокіна

Американський історик Джон Конелі дослідив, як відбувалося в освітніх сферах новопосталих східноевропейських «країн народної демократії» впровадження контролю над університетською ланкою освіти, вже на той час узвичаєного у Совєтському Союзі. Автор зіставляє дещо різні (не лише в динаміці, а й у змісті) процеси, які відбувалися у трьох країнах: Східній Німеччині (починаючи від 1945 року, тобто ще до створення Німецької Демократичної Республіки), Чехословаччині та Польщі.

Книжку відкриває розділ, присвячений становленню совєтської високої освіти, – системним змінам у ній після утвердження влади РКП(б)/ВКП(б), що виявилися зокрема у зменшенні ролі університетів і збільшенні питомої ваги та загального числа галузевих інститутів, підпорядкованих профільним наркоматам, посиленні практичного вишколу й зосередженості на виробничій практиці, зміні схем набору студентів (тобто існуванні робітничих факультетів та обмеженні доступу до освіти для «вихідців з експлуататорських класів»), ідеологізації загальногуманітарного складника змісту освіти тощо.

Порівняльний метод дав дослідникові змогу простежити суттєві відмінності між процесами «совєтизації» високої освіти в усіх трьох країнах, зумовлені різницею у традиційній ролі університетів та міцності їхнього самоуправління. Скажімо, у Німеччині впровадження дещо змодифікованого совєтського досвіду відбувалося згори, часто за безпосередньої участи совєтських адміністраторів, а централізація управління освітою проходила більш-менш швидко і без ексцесів. У Чехословаччині тон у цих процесах задавали студентські «комітети дії», які співпрацювали з партійними та урядовими структурами, але швидкість і глибина процесів була приблизно така сама. Зовсім інакшим було становище у Польщі з її традиціями роботи підпільних університетів під час нацистської окупації, що автоматично самовідновилися у старих приміщеннях після відступу німецьких військ, а також величезним авторитетом, що його мали серед населення університетські професори. Тут вплив влади був дуже обмежений. Навіть кількість членів правлячої партії серед працівників академічної сфери ледве дотягувала до 13% (у НДР та Чехословаччині їх на багатьох факультетах було 50%), а опозиційність – навіть не надто приховувана – зазвичай лише вповільнювала кар’єру чи примушувала переходити до іншого закладу. Тоді як у Чехословаччині підозри в нелояльності могли поставити на кар’єрі хрест, а в НДР у час існування відкритого кордону нелояльна професура досить активно еміґрувала до ФРН.

Цікавими є авторові спостереження про нові навчальні заклади у Польщі. Наприклад, Вроцлавський і Торунський університети (створені замість старих німецьких закладів, що перебралися до Німеччини), стали осідком для викладачів і, почасти, студентів колишніх Львівського та Віленського університетів, тож вони діяли солідарно з рештою навчальних закладів країни, часто входячи в поміркований конфлікт із владою. Натомість новостворений університет у Лодзі, задуманий як флагман «соціялістичного будівництва в освіті», не мав жаданого авторитету: доходило навіть до того, що старі університети відмовлялися визнавати присвоєні ним ступені. А Люблінський католицький університет взагалі залишився поза державним контролем. За таких обставин польське керівництво (як визнав Владислав Ґомулка) намагалося використовувати професуру до того часу, поки зможе виховати власну, і залишало їй порівняно широкий простір для вільної роботи.

Автор також докладно зупиняється на чистках особового складу студентства та професури, політиці влади щодо набору студентів – переважно з огляду на їх класове походження та наявність рекомендацій від місцевих партійних комітетів і припартійних молодіжних організацій.

Книжці не зашкодив би опис подібних змін у тогочасних Румунії та Угорщині, але це суттєво збільшило би її обсяг і потрібний на її написання час, а крім того, потребувало би вивчення ще двох мов. Тож авторове свідоме самообмеження виглядає цілком природним і аж ніяк не нівелює заслуг дослідника, який особисто опрацював великий масив розсекречених після 1989 та 1991 років документів із німецьких, польських, чеських і російських архівів.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!