Чарльз Буковські. Поштамт

Олег Коцарев ・ Червень 2010
Київ: Факт, 2008.
Переклад з англійської Іллі Стронговського

Не знаю, чи дуже сперечалися про книжку Чарлза Буковскі «Поштамт» в Америці, але вихід його українського перекладу спричинив довге і бурхливе обговорення. Правда, переважно в літературних колах. Неоднозначну реакцію викликав не сам твір, а те, як молодий поет і перекладач із Житомира стронґовський (він же Ілля Стронговський) витлумачив його українською мовою. Поволі обговорення перетворилося на доволі некрасиве цькування стронґовського і тотальне знущання. Тобто показало ще раз, як далеко ще українській інтеліґенції до стандартів адекватности й толерантности.
    
Попри це, таки треба визнати, що переклад стронґовського дуже дивакуватий, місцями й дикуватий. Дехто з критиків ставив під сумнів саму механіку перекладу: мовляв, стронґовський до ладу не знає англійської, а перекладає чи то тупо за словником, чи з російського перекладу. Втім, серйозний розгляд таких тверджень потребує деяких, сказати б, дослідницьких зусиль. Наразі залишимо це питання в спокої, а точніше, на совісті самого перекладача.
    
Найбільше запитань викликає лексична стратегія українського «Поштамту». Американський листоноша ходить у кептарі, слово «ніц» повсюдно вживано на правах недбало-сленґового, і можна навести ще десятки не надто доречних у цьому контексті висловів на зразок «гепа», «то є», «льотра», котрі перетворюють текст на путівник українськими діялектами й маловідомими лайками. Власне орієнтацію на західний варіянт української мови зрозуміти можна, багато в чому вона виправдана, – проблема, однак, у тому, що на позначення елементарних речей перекладач із-поміж різноманітних слів – і то не лише суто західних – дібрав найменш уживані або вживані переважно в інакшому контексті: приміром, чудове й соковите слово «злигатися» виглядає якось дивно в цій і так штучній фразі: «Ти один із тих начитаних вражих синів, що злигаються, де тільки можна». Доволі брутальна і спрощена розмовна міська мова, якою писав Буковскі, виглядає в українському варіянті дещо інакше.
    
Словом, вийшов не зовсім переклад, а радше мовний експеримент письменника стронґовського на базі «Поштамту». Під цим кутом зору книжка видається вже значно виправданішою, а помилки й недоладності (і не лише «діялектного» характеру – можна згадати й тавтологічні надуживання, наприклад, на слово «мав» можна натрапити на одній сторінці разів із десять чи й більше) виглядають менш кричущими. Тоді такий експеримент навіть виглядає цікавим – накласти лаконічну невеселу іронію Буковскі на всіляку марґінальну, забуту, перекручену і вигадану, химерно поєднану українську лексику, така собі майже «Енеїда». Тобто слабка ланка книжки – мова – виявляється її ж досягненням. Щоправда, досягненням на любителя. Та як показує книгопродаж, любителі знаходяться.
    
Попри всю свою альтернативність, переклад стронґовського дає непогане уявлення про самий текст Буковскі, принаймні наскільки про це можна судити зі знайомства з іншою його прозою та поезією. Доведеться повторитися: «Поштамт» – для любителів Буковскі, переважно для тих, кому вже близька його поетика. У рамках невибагливого сюжету про те, як листоноша-шалопай п’є, працює, кидає працю, грає на іподромі, заводить стосунки з жінками тощо, а потім вирішує написати про це роман, розгортається типовий стримано-скептичний, але в чомусь і замилований гімн безвихідній буденності, маленькому і звичайному життю. Написаний, як завжди, дуже стильно й індивідуально, але так само як завжди – одноманітно й не без занудства. Принаймні, як на мене, ці прикрі риси притаманні письму Буковскі набагато більшою мірою, ніж, приміром, текстам нечужого йому старшого колеґи Мілера.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!