Ярослав Довган. Посіяна до часу торба з сухарями

Наталя Іванова ・ Травень 2007
Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2006.

Одна з, напевно, загальних рис поезії дивовижно зголошується на особливе, виняткове буття у цій збірці: візуалізація, хай навіть химерна, станів і досвідів, представлення їх немов у ледь видимій рамці картинки (мініятюрна книжечка, відтак, нагадує добірку мініятюр...) – з одного боку, й із другого – використання слів як «речей» унікальних, а їхніх смислів – як приступних до передавання єдино через своєрідне, незвичайне слово. Поєднання доволі парадоксальне, але виглядає природним, вабним, і лиш інтенсивне співвідчування вірша, зусилля по ниточці пройти вслід за автором уявлювані маршрути відділяють від того, щоби скласти їх у строкатий клубок окремого твору. Засвідчивши таку багаторівневість інструментарію поезії в одних віршах, Ярослав Довган «заморожує» на півслові мовну простоту в інших («Вони мене не бачать. Я їх не впізнаю»), творячи позакадрові короткі репліки – до картин, яких не намалював, але які мали прозвучати, залишитись у тексті. Це вже зовсім інакші твори, альтернативна тканина книжки, і для когось, імовірно, саме вона тут домінуватиме. Не відсунеш у їхню тінь і портрети характерів, міські фотографії, асоціятивні сходинки «епітафії», гібридні зрощення (міту зі сном, народної пісні – із картиною Шаґала)... Поправді, віднайти у збірці хоч якусь домінанту складно. Відмінність, осібність творів віддзеркалена в їх ощадливому розташуванні, коли на вірш витрачено мінімум сторінкової площі (навіть орнаментальна, «тубільна» графіка Мирослава Короля, якою ілюстровано книжку, – в ліпшому становищі!). Тарас Прохасько написав до збірки коротеньку репліку-епіграф власне з цього приводу, позмагавшися точністю, лаконізмом і красою «анотації» з поетичним матеріялом, себто із самим автором: «Чим зрілішою і глибшою стає поезія, тим менше літер і слів вона потребує. І тим менше місця залишає для невжитих слів і речень». Схоже, через оте прагнення вичерпности в ієрогліфічному клаптикові тексту вірші небагато «спілкуються» один із одним. Спорадичному відкриттю, переживанням, пробудженим від якогось рядка, цілісне враження від усієї збірки програє.

Утім, за тієї малої «концентрації» тексту в книжці, великої кількости пауз, вільного простору, можна й оминути незручність і вийти до моменту високої концентрації смислів. Принаймні маємо дуже багатий вибір варіянтів.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!