Олександр Бойченко, Анджей Бобковський, Ольга Токарчук... Потяг 76. Потяг до Польщі

Богдан-Юрій Горобчук ・ Квітень 2007
Чернівці: Книги – ХХІ, 2006.

У грайливій передмові-«локомотиві» до нового «Потягу 76» Олександр Бойченко освідчується в палкій любові до Польщі, яка, виявляється, виросла ще й із того, що такої любові не вийшло з Росією. Серцю, як відомо, не накажеш, тож потяг, керований головним машиністом-редактором Юрієм Андруховичем (у якого з Росією теж не склалося), попрямував на захід.

Левова частка текстів, зібраних у «вагони», припадає на перші два: поезію та прозу. В інших п’яти – «есеїстика», «інтерв’ю», «критика», «нон-фікшн», «класика» – переважно по одному пасажиру, проте кожен із них цікавий своєю історією. Наприклад, герой останнього розділу – Анджей Бобковський – у щоденнику часів Другої світової війни «Ескізи пером», писаному у Франції, занурює читачів у складну атмосферу польської еміґрації, її очікувань і розчарувань, але передовсім – розчарувань власних. А от Павел Дунін-Вонсовіч із «критичного» вагона, намагаючися відповісти на запитання: «Що тут сталося з літературою?», робить досить провокативний і, на жаль, невтішний висновок: «2004 рік варто визнати за межу XX століття і заразом історії польської літератури як явища всезагального і самодостатнього, відірваного від економічних реалій».

Найсильнішим у журналі виглядає розділ поезії: може, то постаралися перекладачі (Остап Сливинський та Андрій Бондар), може, то вона справді так розквітла в Польщі, а може, те й те разом. Поетика текстів досить різна (порівняти хоч би твори Кшиштофа Яворського та Едварда Пасевіча), проте рівень дібраних текстів пробуджує якщо не любов до них, то принаймні щиру повагу.

Втім, і щодо прози варто віддати редакторам належне: це треба вміти – втиснути в один вагон роман, два оповідання (Павла Гілє і Дороти Масловської) та ще й уривки з романів, які, через свою «недомовленість», мали би a priori бути найслабшою частиною журналу, але дібрано їх так, що в одних авторів (Даніеля Одія, Єжи Пільха) вони виглядають цілком самодостатніми, а в інших (Міхал Вітковський, Ольга Токарчук) – спонукають відшукати романи, вже видані в Україні. Твір Славоміра Мрожка «Моніза Кляв’є», окрім ненав’язливого питання: «Хіба це роман?», викликає захоплення тонкою історією та фразами на кшталт «Погода була нестерпно блакитною», якими він повен.

У сподіваннях на те, що Дунін-Вонсовіч помилився, очікуватимемо наступних потягів, також і до інших центральноевропейських літератур.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!