Упорядники Ігор Гирич та Катерина Рибалко. Правдиве українське серце. Олександр Рибалко

Григорій Стариков ・ Грудень 2010
Київ: Видавничий дім «Простір», 2010.

Минуло близько двох років, як не стало редактора, мовознавця, архівіста, джерелознавця, історика культури (навіть важко окреслити, ким іще була ця непересічна людина) – Олександра Рибалка (1950–2009). Не так давно з’явився збірник на вшанування пам’яті видатного україніста. Виданню пощастило: дуже рідко вдається так швидко втілити подібні наміри. Виконаний на чудовому поліграфічному рівні збірник цілком завдячує своєю появою зусиллям та коштам родини Олександра Рибалка та його колеґ. Можна очікувати, що випущене накладом 700 примірників видання незабаром стане бібліографічною рідкістю – і (хотілось би помилитися) навряд чи буде колись перевидане.

Надзвичайна різноманітність проблем, якими цікавився Олександр Рибалко, поставили перед упорядниками дуже непросте завдання: виробити таку структуру видання і так упорядкувати матеріял, щоби максимально розкрити перед читачем постать видатного сучасника. Ігор Гирич і Катерина Рибалко цілком впоралися з цим. Збірник поділено на три основні та прикінцевий ілюстративний розділи. У першому вміщено дослідження самого Олександра Рибалка, згруповані у підрозділах «Літературне та історичне джерелознавство», «Мовознавство», «Пам’яткоохоронна справа», «Проблеми соборности», «Культурна політика». До цього ж розділу додано бібліографічний покажчик публікацій Рибалка та видань, які він редаґував. У другому розділі на вшанування пам’яті Рибалка подано праці Сергія Білоконя, Віктора Акуленка, Віктора Дудка, Ігоря Гирича, Євгена Сверстюка та інших. Третій розділ містить спогади про небіжчика, якими діляться з читачами Катерина та Мирослава-Марія Рибалки, Михайлина Коцюбинська, Євген Сверстюк, Сергій Білокінь, Володимир Александрович, Дмитро Степовик, Тетяна Люта, Інна Старовойтенко, Галина Бурлака та інші (загалом 32 особи).

Про спогади хочеться сказати окремо. Вони розкривають читачеві приховану від нього копітку авторську та редакторську роботу над майбутніми публікаціями. Рибалко для кожної з них ставав більше ніж редактором, фактично – співавтором (ніколи на цьому не наполягаючи). У переважній частині спогадів ідеться про його роботу в редакції «Пам’яток України» – квартальника, який завдяки своєму редакторові став перлиною української гуманітаристики кінця XX – початку XXI століття. Часопис, зусиллями Олександра Рибалка перетворений на енциклопедію культури України, заслуговує на популяризацію, можливо, навіть на рівні з «Історією України-Руси» Михайла Грушевського. Добре було би створити електронну версію «Пам’яток України» (1989–2008) – це зробило би видання доступним і для дослідників, і для громадськости, і не тільки в Україні.

У збірнику згадано, що Олександр Рибалко інтенсивно листувався з авторами, чиї праці редаґував, науковцями та громадськими діячами з інших країн, офіційними установами тощо. Певно, і цей епістолярій також вартий оприлюднення – як пам’ятка часу і діяльности в ньому людини, котра, опікуючись минулим України, насправді дбала про її майбутнє.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!