Леонід Фінберг. Про різне і трохи про себе

Юлія Ємець-Доброносова ・ Лютий 2019
Київ: Дух і Літера, 2018.

Міркуючи про колізії книговидання в Україні, роль інтелектуалів та інтелектуальні осередки, Леонід Фінберг стверджує: «Ми належимо до покоління, яке робить уперше багато речей. А першість — це разом із тим і відповідальність». Проте в книжці часто йдеться не про покоління, а про смислові зв’язки між людьми різного віку, що уможливлюють розвиток і майбутнє. Якби у виданні, окрім іменного, був іще й покажчик понять, то лідерами стали би такі: пам’ять, діялог, порозуміння, інтелектуальна книжка й осередок, гуманітаристика, майбутнє, сумління, спротив, гідність, надія.

Майже половина видання — це три інтерв’ю Фінберга, присвячені його біографії, видавничій діяльності, роботі директором Центру досліджень історії та культури східноевропейського єврейства Національного університету «Києво-Могилянська академія». У першому переважають мемуарні інтонації, у другому — міркування щодо розвитку українського книговидання в галузі гуманітаристики, у третьому можна знайти розповіді про здобутки Центру й міркування щодо перспективних напрямів розвитку юдаїки в Україні.

Фінберг здобув технічну освіту і довгі роки свого «першого життя», за його словами, займався «не своїми справами», однак «друге» життя — це тісний зв’язок із гуманітаристикою. Він згадує радянські часи, батьків, післявоєнне дитинство і юність, знайомства із яскравими особистостями, дрібні деталі побуту і роботи в проєктному бюрі, пошук джерел для самоосвіти в химерні, а часом і небезпечні 1960– 1980 роки, постійну можливість бути допитаним-заарештованим. Фінберг має виняткову здатність влучно окреслювати особисті риси тих, про кого мовить. Так само лаконічно характеризує й проєкти Центру, яким керує, і видавництва «Дух і Літера», розповідає історії появи окремих книжок, народження книжкових серій або ідей наукових семінарів, на яких було об’єднано зусилля філософів, соціологів, істориків, дослідників культури і перекладачів (у книжці згадано сотні осіб із кола гуманітаристики; виданню таки бракує бодай коротких коментарів для ширшого кола читачів).

Цінними є міркування про роль інтелектуалів, інтелектуальних осередків та інтелектуальних книжок у світі; про соціяльно-психологічний спадок радянського часу, необхідність досліджувати сучасні суспільні зміни і зберігати здобутки моральних авторитетів із кола дисидентів; про креативне мислення і глобальні виклики сучасного світу. Цікавим є і означення, яке він дає інтелектуальній книжці: це «та книжка, котра допомагає жити в сучасному світі, спираючись на досвід попередніх поколінь». Фінберг є оптимістом: він декілька разів зіставляє українську ситуацію із ситуаціями інтелектуальних осередків в інших країнах, і завжди в його словах є солідна частка надії і гумору.

Виправданим є розміщення саме в частині інтерв’ю кольорових вклейок зі світлинами, що доповнюють різні, поєднані смисловими зв’язками, розповіді. Окремою темою в книжці є розмови про організацію художніх виставок, творчість знакових для Фінберга митців, оповідь про історію появи колекцій друкарських машинок і цеглин, які він зібрав, — і тут таки бракує бодай дрібки ілюстрацій.

Центральна частина видання містить авторський доробок Фінберга: декілька статтей, виступів, соціологічні опитування й міні-інтерв’ю. У статтях постають питання українсько-єврейських зв’язків у перспективі українських інтелектуалів, міркування про цінність і актуальність ідей Ганни Арендт, характеристика радянської тоталітарної безодні, специфіка свідчень про Майдан тощо. Особливий жанр у Фінберговому доробку — опитування-інтерв’ю експертів. Їх у книжці два: перший присвячено значенню пам’яті про трагедію Бабиного Яру для окремої людини і людства, другий — феноменові Помаранчевої революції 2004 року. Фінальним розділом є розвідка, присвячена обговоренню проєкту Конституції СРСР 1977 року, яку Фінберг написав іще в радянські часи самвидаву на доступній тоді джерельній базі. Спільне для всіх частин книжки — необхідність ціннісного зв’язку між минулим і майбутнім. Тому показовими є слова самого Фінберга: «Не може минуле без кінця не давати жити живим — то глухий кут, то ступор, а їм потрібна життєствердна енергія».

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!