Упорядкування, підготування тексту, стаття та коментарі Богуміли Бердиховської. Простір свободи. Україна на шпальтах паризької «Культури»

Юрко Прохасько ・ Березень 2005
Київ: Критика, 2005.
Переклад з польської Софії Грачової, Олега Маєвського, Дзвінки Матіяш; післямова Григорія Грабовича; відповідальний редактор Юрко Прохасько

В европейській історії небагато набереться прикладів того, як діяльність інтелектуалів – не придворних ідеологів, а незалежних мислителів – стає-таки наріжним каменем політичної практики і тривалої політичної стратегії суспільних та державних еліт. Інтелектуал рідко коли може похвалитися таким очевидним, цілковитим успіхом своєї програми – та ще й за життя. Засновник і незмінний редактор польського еміґраційного часопису «Культура» Єжи Ґедройць працював на це кілька десятиріч, але таки домігся.

Це сьогодні, ставши після 1989 року альфою та омегою польської зовнішньополітичної доктрини і прикладної політики, ці засновки виглядають так струнко й самоочевидно: для свого ж добра Польща мусить зректися решток великодержавних рефлексів і претензій на повернення «Східних Кресів» у межах передвоєнних кордонів; для свого ж пожитку польське суспільство повинно не просто змиритися з утратою Львова та Вільна, але й по-справжньому захотіти правдивої державної незалежности на «просторі УЛБ» – України, Литви й Білорусі; тільки маючи добрих і вдячних сусідів на Сході, можна розраховувати на безпеку Польщі... Натомість у час формулювання такого погляду його поділяла геть мізерна група польських інтелектуалів і політиків, а суспільний ефект був зникомий. Оголошування цієї програми виглядало не ідеалізмом навіть, а просто-таки інфантилізмом. Ніщо не промовляло на користь її слушности, мало того – більшість поляків трактували таку позицію як відверто зрадницьку.

Але Єжи Ґедройць мав усе, що визначає ідеального редактора: реалістичну (як з’ясувалося) та багатовимірну концепцію, ясний, незакаламучений «почварами минулого» погляд для точної оцінки подій, виняткове чуття історії, політичний інстинкт, розуміння людей і того, чого від них можна сподіватися, вміння згуртовувати й заохочувати, неправдоподібну працьовитість, розуміння ієрархій талантів і вартостей. А ще – наснагу йти проти течії. І тому зумів вирішально вплинути на зміну всього модусу польського сприйняття себе та сусідів, закласти інтелектуальні та світоглядні підвалини теперішніх добрих відносин (до того ж піднесених до ранґу непідважальної політичної стратегії) між нашими країнами. Очевидно, це було можливо лише на еміґрації – в тому просторі відносної свободи, за яку переважно доводилося платити тяжкими поневіряннями й абсолютною тугою.

Парадокс (який, правду кажучи, межує зі скандалом) полягає в кричущій неспівмірності внеску «Культури» в інтелектуальну та моральну атмосферу польсько-українських стосунків і вкрай обмеженої обізнаности з його вагою в Україні. Тому появу антології найпоказовіших текстів про українські або українсько-польські справи найважливіших польських та українських дописувачів «Культури», що її уклала Боґуміла Бердиховська, можна і навіть належить трактувати як необхідну, проте далеко не достатню передумову нашого нового-старого знайомства. «Близнята ще зустрінуться», – пророчо сказав колись Ігор Костецький.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!