Андрій Пучков. Просто неба. Київські нариси

Юлія Ємець-Доброносова ・ Березень 2019
Київ: Дух і Літера, 2017.
Переклад з російської Роксоляни Свято

Культуролог і доктор мистецтвознавства Андрій Пучков є автором численних книжок з архітектурознавства, хоча серед них є й такі, що демонструють розмаїття сфер його наукових і творчих інтересів — від поетики архітектури до урбаністики, від літературознавства й історії літератури до філософії речей і ландшафтів. Ці авторові інтереси відбилися й у «Просто неба». Більшість представлених київських нарисів переклала з російської Роксоляна Свято. Українська версія текстів лексично багата, і перекладачці вдалося зберегти фірмову для автора здатність поєднувати іронію і щирість, ерудицію і прозорість персональних спостережень (у книжці є і концептуальний у структурі текст російською мовою «Рыба Днепр: Прибрежные наблюдения»; після зіставлення його з перекладами можна оцінити їхній рівень і делікатну майстерність перекладачки).

У трьох розділах постають твори різної тематики. Ключами до них є концептуально-метафоричні назви частин: «Київ і земля», «Київ і слово», «Київ і камінь». У першому розділі автор говорить про розмаїття смислових зв’язків між Києвом і Дніпром, барокові сліди в місті та київський модерн. Ці три тексти, попри насиченість інформацією щодо споруд, локацій, імен та посилань на історичні джерела, близькі до філософсько-антропологічного розмислу, хоча тут ландшафт, а не люди є центральним предметом міркувань. Натомість у другому розділі люди виходять на перший план — дослідник римської словесности Юліян Кулаковський, поет Інокентій Анненський, філолог Адольф Сонні. Місто виростає довкола цих постатей, але нариси про них виявляються ще й текстами про університетський Київ. У третьому розділі вповні розгортається й теза Пучкова про диво перетворення уявного на дійсне і його думка про місто-кокон.

Тексти, присвячені літературній історії Андріївського узвозу, нарисові Осіпа Мандельштама «Київ» та творчості київського архітектора Йосифа Каракіса, дають Пучкову змогу проявити себе не лише як мистецтвознавця або історика, а й як літератора. У нарисах різних частин книжки помітні відмінності інтонацій і стилістики. Якщо у першій автор віддається на волю есеїстичного потоку і його тексти балансують на грані художньо-експериментального письма, то в другій і третій частинах відбувається гра між істориком, мистецтвознавцем і оповідачем історій та історії. Приклади цього можна знайти в нарисах «Київський архітектор Йосиф Каракіс», «Адольф Сонні, борець самодостатньої науки», «Кулаковський Рим і Булгаковський Київ». У декількох текстах Пучков постає як прискіпливий дослідник. У книжці цінні і авторові примітки, і вміщена бібліографія. За найяскравіші зразки письма Пучкова-дослідника можна вважати вже згадувану розвідку про Адольфа Сонні й текст про Інокентія Анненського і Юліяна Кулаковського, доповнений публікацією листів другого до першого.

Цілісним і незалежним есеєм є вступний текст «Парабола», який водночас виявляється і способом авторського самоаналізу. Тут Пучков наголошує важливість у всіх нарисах «Просто неба» опозиції статики і динаміки та перетворення уявного на дійсне. Провідними для есею є мотиви продуктивної уяви, химерної ролі історика або спостерігача і, зрештою, сенсу спогадів. Своєрідним ключем до способу читання міста, що його пропонує автор, є присвята «Пам’яті Юрія Тинянова», суть якої читач може розгадувати (чи вгадувати) в різних нарисах.

«Просто неба» є прикладом авторського прочитування міста як тексту, зітканого зі споруд, слів, символів, позначок, малюнків і дрібних автографів персон знаних і забутих. Автор уважний не лише до київських архітектурних знаків і міток ландшафту, що потребують ґрунтовних знань з історії, а й до переживання себе в місті і міста в собі. Час від часу він ніби зупиняється на прикордонні сприйняття і дії, пізнання і споглядання, що особливо помітно у нарисах «Намісництво київського модерну», «До літературної історії Андріївського узвозу» і «Рыба Днепр». Окуляроцентризм властивий текстам Пучкова, адже й сам автор пов’язує свої есеї і загалом письмо з дієсловами «озиратися» і «придивлятися». Проте налаштований на діялог із автором читач знайде й інші мітки, пов’язані з роллю зору у феноменології сприйняття міста. Візуальний ряд, що супроводжує тексти, підібрано вдало: малюнки Світлани Сімакової сусідять зі світлинами й автографами тих, про кого пише автор, листівки й фото різних століть розташовуються поруч із зображеннями проєктів, тож пара «уявне–дійсне» знов опиняється в центрі уваги.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!