Елеонора Соловей. Притча про поетів

Роксоляна Свято ・ Травень 2015
Київ: Дух і літера, 2014.

Іще не романізовані біографії, але й не академічні розвідки: кожен із тринадцяти сюжетів цієї книжки, так чи так зосереджених на «людях літератури» (і не лише поетах), існує десь поміж цими полюсами, у різних пропорціях поєднуючи загальну історію, історію літератури (і літераторів) та історію власного життя, пропущену крізь літературу.

Обраний жанр першої частини книжки, сюжети якої виростали з дослідницьких зацікавлень, авторка означує як «маленькі евристичні повісті», окреслюючи цим не так формальні особливості текстів, як власну оповідну стратегію всієї книжки: Елеонора Соловей прагне бути тут не так дослідницею-літературознавицею, як літераторкою-оповідачкою, що ділиться з читачем важливими історіями про важливих для неї людей.

Це і розповідь про нині майже незнану молоду поетку початку ХХ століття Тетяну Єфименко, чию творчість високо оцінювали тодішні літератори, та її значно відомішу матір, авторку «Історії України» і першу в Російській імперії доктора історії Олександру Єфименко, що обидві трагічно загинули 1918 року за не до кінця з’ясованих обставин; і історія приготування совєтської України до масштабних «пушкінських фестин» (до століття від смерти поета) 1937 року, що стала приводом до роздумів про «присвоєння поета» «імперією зла»; і заголовний текст книжки — «Притча про поетів» — про «паралельні» долі Володимира Свідзінського та Павла Тичини, на позір протилежні, але в чомусь співмірно трагічні; і розповідь про «поетову доньку» Мирославу Свідзінську, яка присвятила життя збереженню батькової творчости, але врешті майже повторила його трагічну долю — самотности й забуття.

Чи не найбільша за обсягом розповідь — «Бережіть своїх поетів…» (про Саву Голованівського) — ніби сполучає першу та другу, автобіографічну, частини книжки. Лірично-елегійний і сповнений гумору (також і завдяки вміщеним у тексті епіграмам поета на «колеґ»-літераторів), цей текст відкриває читачеві незнані виміри української совєтської літератури, розставляючи негучні, але важливі акценти. «Виростати в Чернівцях» — страшенно симпатична мініятюра про місто свого дитинства, з відсиланням до конкретних вулиць і навіть будівель, більшість із яких не дожили до нашого часу, як і ті Чернівці, які ще зберегли сліди довоєнної мультикультурности. Анатолій Добрянський, Микола Лукаш (а також Григорій Кочур), Михайлина Коцюбинська, професор Олексій Чичерін: усі ці «персонажі» були вчителями Елеонори Соловей; розповідаючи про них, авторка водночас говорить і про себе, і про світ, відкритий завдяки їм. «Письменницький “заплив”» — спогади про міжнародний круїз «хвилями Чорного моря» на початку 1990-х у товаристві «молодих письменників» у діяпазоні від В’ячеслава Медведя до Ігоря Римарука й Василя Герасим’юка, а також від «бубабістів» до Марії Матіос і Юрія Покальчука. Над сторінками «Листів з Києва» Соломії Павличко авторка згадує про свою колеґу та все, що вона зробила, і роздумує про описані в листах до Богдана Кравченка події напередодні — в перший рік незалежности України. Завершують цю найсучаснішу частину спогадів, як і всю книжку, мемуари про Ігоря Померанцева —знайомого ще з юнацьких чернівецьких часів, — написані після «промовчаного виступу» на вечорі поета в київській книгарні.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!