Nicu Popescu, Andrew Wilson. Przekształcić obecność w siłę. Doświadczenie sąsiedztwa wschodniego

Владислав Яценко ・ Лютий 2013
Londyn–Warszawa: Europejska Rada Spraw Zagranicznych, Fundacja im. Stefana Batorego, 2011.

Звіт великою мірою розвиває думки і спостереження, висловлені 2010 року. Автори часто зіставляють східне та південне сусідство ЕС і вказують на те, що в той час як на півдні тривають демократичні трансформації, на сході міцнішають авторитарні тенденції. Тамтешні держави економічно пов’язані з Европейським Союзом, але політично іґнорують його в засадничих аспектах політики і безпеки, тим часом як події північноафриканських і близькосхідних революцій відвернули увагу ЕС від сходу Европи. Дослідники наголошують, що південне сусідство в теперішньому стані нагадує східне сусідство зразка 2003–2005 років і може повторити його долю; для запобігання цьому ЕС має прискіпливіше поставитися до Східного партнерства (СП) і втілити у життя власну перевагу у силі.

Здійснюючи ретроспективу взаємин ЕС зі східними сусідами, дослідники зазначають, що політика Брюселя щодо використання «пряників і не вживання батогів» хоч і приносила певні успіхи у реґіоні, але не змогла загальмувати неґативні тенденції. ЕС не зумів використати свої економічні важелі для просування демократизації та реформ. Протягом 2008–2010 років у всіх країнах реґіону за винятком Молдови спостерігається істотне сповзання до авторитаризму, поступова централізація влади в руках правлячих кіл.

Серед основних тенденцій, що зумовили поразку ЕС, дослідники зазначають три найважливіші: реґіональні – в реґіоні міцнішають авторитарні та квазиавторитарні режими, до яких зараховано і сучасну українську владу Віктора Януковича; глобальні – місцеві еліти здійснюють у багатополярному світі неотітовську політику; внутрішні – ЕС зосереджений на інституційних реформах, а в подальшому на боротьбі з економічною кризою.

Міркуючи над цими тенденціями, автори відзначають, що східноевропейські еліти не прагнуть реформ, а зосереджуються на консервації своєї влади. Водночас вони наголошують, що ЕС, звиклий у 1990-х роках бути зразком для наслідування в Европі, не лише не спромігся заповнити політичний вакуум, що утворився зокрема на сході Европи зі згортанням зацікавлености США за Барака Обами до реґіону, ба більше, виявився не підготовленим до конкуренції з Туреччиною, Іраном, РФ та Китаєм, у якому, зокрема, білоруська правляча еліта вбачає економічну противагу і РФ, і ЕС.

Попеску та Вілсон уважають, що дальша політика ЕС у державах Східного партнерства має спиратися на саморекламу ЕС (спрямовану не лише до політичних еліт, а також до бізнесу й суспільства), на дотримання раніших зобов’язань у торговельних зв’язках і візовій політиці, раціональніше використання фінансової допомоги СП в умовах кризи, залучення до важливих проєктів загальноевропейських концернів і наполегливість у просуванні демократичних реформ. Це дало б ЕС змогу подолати наявні в СП неґативні політичні тенденції.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!