Петер Гафнер, Остап Сливинський, Іґор Стокфішевський... Radar, 2011, № 1 (3)

Ірина Шувалова ・ Серпень 2012

Видавці літературного журналу «Radar» назвали його третій випуск своєрідним завершенням циклу: і справді, перші три числа видання, створеного спільними зусиллями польських, українських і німецьких учасників, проілюстрували по черзі мистці кожної з трьох країн. У третьому числі вишуканий дизайн журналу доповнюють фотороботи Костянтина Смолянінова, який зазнімкував куточки старого Львова.

Відкривають випуск три есеї, що так чи так порушують проблему европейської (зокрема центральноевропейської) ідентичности. Їх обрано з-поміж одинадцяти, що увійшли до проєкту «Листи до Мілоша» фундації HALMA. Автор першого з трьох, німецькомовний швейцарський письменник та журналіст Петер Гафнер, позначає межу між европейським та позаевропейським універсумами за лінією «Сан-Франциско, Буенос-Айрес, Капштадт, Сидней та Владивосток», зауважуючи, однак, що позірна однорідність усередині кожного з цих кластерів є оманливою. Про непросту природу ідентичности міркує в есеї «Людина у місці вигнання» український поет Остап Сливинський. Він пише, що «складна тотожність, найприродніша для “цілої людини”, виявляється нестравною для жодної монологічної версії історії». Польський критик Іґор Стокфішевський зосереджується на Мілошевій критиці ідеологій, ставлячи під сумнів його «утопічний проєкт суспільного ладу».

Серед інших яскравих публікацій третього «Радару» – фраґменти п’єси Маріуса фон Маєнбурґа «Бридкий», головний герой якої позбувається своєї потворної зовнішности за допомогою втручання пластичного хірурга (тут згадується і «Чуже обличчя» Кобо Абе, і «Час» Кім Кі-Дука, і «Шкіра, в якій я живу» Альмодовара); поезії Лева Грицюка, Рона Вінклера, Альбіни Позднякової й Наталії де Барбаро; нарешті, оповідання Едварда Пасєвіча «Моноритмічна фуґа з трупом через кожні два такти». Пасєвічів герой продирається крізь брудне та криваве місиво Першої світової, намагаючися дати раду своїм несподіваним почуттям до іншого вояка – аристократичного і не створеного для війни Тане.

Поетичним і навіть дещо містичним акордом на завершення числа лунає есей німецького журналіста Фридоліна Шляя «Нічия земля», – він повертає читача в часі до тієї миті, коли вперше в історії фотографічним способом (а точніше, на даґеротипі) було зафіксовано зображення людської істоти.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!