Анете Мінґельс, Кристіан Цендер, Олег Лишега та Василь Махно... Radar, 2011, № 2 (4)

Ірина Шувалова ・ Серпень 2012

Починаючи від четвертого числа, редакція «Радару» дещо змінила – чи пак, уточнила – початковий концепт видання. «Радар» з’явився на світ, щоби висвітлювати культурний (а передовсім – літературний) простір трьох країн: Німеччини, Польщі, України; однак, цілком слушно, від початку окреслював цей простір радше мовно, ніж географічно. Скажімо, німецькомовний літературний простір представляли автори не лише з Німеччини, а й з Австрії, а також Швейцарії, якій і присвячено «коралове» число журналу (кожен новий випуск поки що має свій унікальний колір обкладинки).

Втім, про переосмислення концепції проєкту свідчить не так звернення до швейцарського красного письменства, як вихід (здається, вперше) поза перелік із трьох офіційних мов проєкту: роман «ЗасНер» швейцарського прозаїка, поета і драматурга Арна Каменіша, уривок із якого вміщує «Радар», написано ретороманською мовою: «Тобі ще вчитися і вчитися, каже ватаг свинареві. Ти ніколи не станеш у цьому житті ватагом, можу хоч і на теля закластися. А якщо й станеш, то хіба в наступному житті. Ватаги з неба не падають, ватагами народжуються. Як і свинарами».

Відкривають число два есеї – «Залишатися чужим, бути своїм. Про писання в Швейцарії» Анете Мінґельс та «Символічний щоденник» Кристіана Цендера. Якщо Мінґельс оповідає про те, як вона, хай і мешкаючи в Швейцарії багато років, залишається (і то, здається, не за власним вибором) не-швейцарською письменницею, то молодий письменник Цендер наголошує, що Швейцарія дала йому «дитинство поза межами історії», ба більше, «поза межами уявлення, що історія існує взагалі».

У доволі розлогій цього разу поетичній рубриці подано вірші Юлії Фєдорчук та Адама Відемана з Польщі, німкені Нори Ґомринґер, швейцарця Юрґа Гальтера, українців Олега Лишеги та Василя Махна. Есей Юрія Андруховича «Мюнхен, 1992» (з іще не виданого тоді «Лексикону інтимних міст») сусідить із «Омертою» Тараса Прохаська, де цілком на Прохаськів лад флористика приводить до бога, а наша країна нагадує перекинуті через плече переобтяжені бесаги або підвішене на нитці яблуко.

У рубриці «Проза» вміщено фраґмент повісти «Ехолот» швейцарки Карин Рихнер (письменниця оповідає історію щасливого кохання, яка нещасливо завершилася) та повість молодого польського прозаїка Яцека Ванґіна «Відвідини».

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!