Фидель Кастро. Размышления команданте революции

Вадим Дивнич ・ Жовтень 2009
Харьков: Фолио, 2009.

Видавнича анотація цієї, знов-таки, збірки газетних публікацій, цього разу найзнаменитішого кубинського пенсіонера, якому похилий вік дав нарешті змогу заглибитись у розмисли, залишає невитравну підозру, що приколісти-видавці стібуться.

Представленная книга во многом напоминает великий труд Марка Аврелия Антонина «Размышления». Как и в сочинении выдающегося римского правителя, поражает глубина мысли и охвата тем, видение мира во всех его проявлениях как единого целого, умение рассмотреть во фрагменте явления или в событии сокрытую сущность.

Дальше читання не розвіює початкового враження постмодерної деконструкції, але виявляє особу постмодерніста, яка не залишає сумнівів: тут нема ні тіні жарту. Виявляється, використані для анотації рядки взято з переднього слова, яке написав доктор історичних наук, професор Дмитро Табачник. Із вибором автора замовники влучили в яблучко. Геройська антично-біблійно-билинна сутність команданте вимагає епічности образу («Гнів оспівай, богине, Фіделя, такого-то сина, Пагубний гнів, що лиха багато піндосам накоїв» – щось такого), і бездоганний смак панегіриста підносить прохідну передмовність до найкращих зразків агіографічної літератури:

«Не в силе Бог, а в правде». Эти слова святого благоверного князя Александра Невского в полной мере можно отнести к Фиделю Кастро <...>. Подобно библейскому Давиду, он в одиночку бесстрашно бросил вызов всесильному Голиафу <...>. Спустя столетия Фиделя Кастро будут читать с таким же интересом, как сейчас мы читаем Тита Ливия, Плиния Старшего или Публия Корнелия Тацита, –

товче оду у вступі Дмитро Табачник, і суґестивна сила його публіцистичного обдарування така, що вже на першій сторінці безсмертних текстів команданте починаєш вірити, що після Плінія і «Качиного супу» це справді найзахопливіше читво. «Президент Джорж Буш, – цитує Кастро повідомлення Асошіейтед Прес, – восхвалил в понедельник преимущества автомобилей, работающих на этаноле и биодизеле, на встрече с автомобилестроителями...» [с. 15]. Не відаю, що думатимуть через століття про «восхвалённые автомобили» наші нащадки, але сучасникам цікаво дізнатися, хто і якою мовою переклав, скажімо, оповідь про «столь пресловутую встечу», на якій «речи и анализы должны были продлиться примерно три с половиной часа» [369–370] – чи, бува, не комп’ютер? Книжка приховує перекладача, але подяка кубинському посольству досить недвозначно вказує на джерело, звідки надійшли тексти, до яких не торкалася рука редактора. Знаючи, що в боротьбі проґресивного людства з американським імперіялізмом президент революційної Куби не самотній, можна сподіватися продуктивної співпраці видавництва з іншими посольствами і втілення інших, не менш корисних проєктів: найперше спадає на думку ще один Давид, президент революційного Ірану. А маючи гроші, не є великою проблемою замовити передмову історикові без комплексів, який не заморочуватиметься рефлексіями довкола неоднозначности особи чергового диктатора й охоче попіярить його, а принагідно і себе, без мила влізши в електоральну нішу до колишнього радянського народу.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!