Єжи Фіцовський. Регіони великої єресі та околиці

Альбіна Позднякова ・ Квітень 2011
Київ: Дух і Літера, 2010.
Переклад з польської Андрія Павлишина

Під обкладинкою цієї книжки зібрано все, що Єжи Фіцовський писав про Бруна Шульца – рятуючи митця від забуття, клаптик за клаптиком складаючи після війни його життєпис, віднаходячи листи, рисунки та публікації. Іще 18-річним юнаком майбутній видатний польський поет, захоплений Шульцовою творчістю, написав письменникові листа, але адресат на той час уже опинився у дрогобицькому ґеті. А Фіцовський 1943 року написав про геніяльного земляка першу хаотичну розвідку й дав їй назву «Реґіони великої єресі». Отже, це книжка, яку шанувальник митця писав усе життя.

В ній зібрано всі вцілілі графічні Шульцові роботи – зокрема ґравюри «Ідолопоклонної книги», ініціяльні віньєтки для каталогу бібліотеки Станіслава Вайнґартена, ілюстрації до власної прози, а також фотографії стінописів із вілли Ландау, зроблені перед їх незаконним вивезенням до Ізраїлю.

Пишучи про Шульца-письменника, Фіцовський не заганяє його в рамки літературних теорій. Він акцентує увагу на мітології, вибудованої у Шульцових творах, прагне базуватися на Шульцових трактуваннях власної творчости, ілюструє свої думки численними цитатами з письменникових листів. Приміром, зіставляє мітологеми Шульца і Томаса Мана, про якого писав і сам Шульц: він звертався не до релігійних мітологем, як Ман в «Історії Якова», а волів мітологізувати дитячі спогади, творити приватну мітологію з того сенсуального багатства, яке називав «м’якоттю дитинства».

Читач «Цинамонових крамниць» упізнає малого Бруня – худорлявого вразливого хлопчика, який годував цукром мух, що залітали у вікна, боявся вийти сам на балкон і, тримаючись міцно за мамину руку, йшов на прогулянку залитим сонячним світлом Ринком. Начебто воскресають «пуповинні праобрази» Батька, хворобливого «купця-мрійника», Матері, яка абстрагується від батькових дивацтв, і звабливої служниці Аделі, єдиної особи, здатної навести лад у домі. Ця проза насичена дитячими спогадами, в ній нелінійно тече час, вона відгалужується від реальности, але у бік фантазій, властивих, либонь, усім дітлахам у тогочасних галицьких провінційних містечках. Дива проростають із «покладів буденности», з тандити, матерії, яка, на думку Шульца, не буває мертвою. Дитяча уява перетворює, наприклад, подертий тижневик із рекламними оголошеннями на Книгу, таке собі Святе Письмо.

Втім, Фіцовський зауважує у творчості Шульца, крім приватних дитячих, християнські образи – Бога-єресіярха з «Весни», який бореться проти «релігії панівної нудьги», батька-деміюрга, який знає, як слід було би створити світ. Вулиця Крокодилів виглядає подібною до Содома й Гомори, а «Віхола» мовби відображає всесвітній потоп.

Окрім аналізу Шульцових текстів і конструювання його біографії, Фіцовський розповідає мало не детективні історії віднаходження того, що нині називається спадком художника і письменника. Шукаючи зниклі рукописи та рисунки Шульца, він мусив перекопувати подвір’я піяністки Марії Хазен у Лодзі, спілкуватися зі шведським послом про теку з Шульцовими паперами в КҐБ, яку, вірогідно, й намагалися продати небожу Шульца за 10 тисяч доларів. Однак значну частину доробку митця так і не вдалося знайти.

Кажуть, щоби почуватися захищеним, Шульц малював знак хатинки на стіні, в повітрі чи на столі. На превеликий жаль, війна зруйнувала не лише уявні прихистки, а й фізичні домівки з буянням матерії, нерозривно з’єднаної із духом, з речами, оброслими спогадами мільйонів людей.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!