Міколай Лозінський. Reisefieber

Анастасія Нечипоренко ・ Січень 2014
Львів: ЛА «Піраміда», 2013.

Прозовий дебют польського письменника Міколая Лозінського українському читачеві було презентовано на XX Львівському форумі – вже через сім років після появи книжки, за які твір засвідчив свої силу та глибину. Нині роман читають сімома мовами світу, а його автора називають одним із найцікавіших феноменів польської сучасної літератури.

Німецьке «Reisefieber», що дало назву романові, можна перекласти як «тривогу перед мандрівкою» і, власне, це й визначає атмосферу цілого твору. Автор запрошує в мандрівку лабіринтами власної пам’яті й закутками спогадів, яку й сам здійснює разом із читачем. Голосом персонажа Лозінський озвучує внутрішні діялоги людини, смертю матері покликаної у своє вже давно покинуте дитинство. Він екстеріоризує тонкі стани людини, які зазвичай лишаються невидимими в спілкуванні й розкриваються через почуття любові та дружби.

Розплутування вузлів пам’яті з позиції «невідворотного тепер» нагадує радше фантазування, ніж відтворення правдивих подій минулого. Уявне завжди межує з реальним на шляху пошуків власного «я». Наратив оповіді переривається асинхронними споминами різних учасників одних і тих самих подій, поступово наповнюючи їх змістом. Ці події – перехрестя просторів пам’яті, уяви та сновидіння.

Персонаж книжки, письменник і журналіст, – це своєрідний Одисей у пошуках власної цілісности. Він скеровує свій корабель вітрами нестримних спогадів і опиняється між своєрідними сцилою та харибдою – образами матері та коханої, між минулим і теперішнім. Врешті він зводить між двома жінками міст, знайомлячи їх у своїй уяві.

Читання роману загострює відчуття плинности й плідности часу. Час, який вимірюється запізненнями і повсякденними справами, час, який ховається в речах, час, який не змінюється взагалі й розділяє континенти. Паралельний часопростір «модерного роману», в якому головний герой фіксує всі найвдаліші репліки та кінематографічні жести зі свого життя. Переживання часу в самоіронічних і трагічних формах приводить персонажів до думки про неможливість доступитися до минулого.

Завдяки романові Міколай Лозінський здобув не типову для молодого автора славу зрілого та виваженого письменника, лаконічного й уважного до деталей. І вже потвердив її двома наступними романами: «Казки для Іди» (2008) і «Книжка» (2011).

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!