Лариса Івченко. Реконструкція нотної колекції графа О. К. Розумовського за каталогами XVIII сторіччя. Випуск 1

Юлія Бентя ・ Червень 2007
Київ: НАН України, НБУВ, 2004.

Джерелознавчим описом нотних рукописів і стародруків в Україні систематично й професійно займаються кілька осіб, і то кожен своєю «ділянкою» (маємо ґрунтовні дослідження Ніни Герасимової-Персидської про український хоровий концерт, Лідії Корній і Любові Дубровіної про джерела болгарського церковного наспіву, Юрія Ясіновського – про українські та білоруські нотолінійні Ірмолої тощо, наразі домінує церковна музика). Тому складно визначити, на кого слід ображатися через те, що в Міжнародному каталозі музичних джерел (RISM), що його видають Міжнародна музикознавча спілка та Міжнародна асоціяція музичних бібліотек, нотних фондів України зовсім не відображено. Немає в нас і українського осередку RISM’у, через який мав би здійснюватися обмін інформацією з музичного джерелознавства.

Дослідження музикознавця, завідувачки Музичного відділу НБУВ Лариси Івченко дає надію на зрушення, адже в цій праці вперше в Україні на 644 сторінках формату А4 на належному науковому рівні здійснено реконструкцію нотних пам’яток світського пласту европейської музичної культури XVIII століття з унікального приватного зібрання родини Розумовських і вперше – з їх корекцією на міжнародні «рісмівські» каталоги.

Така нотниця (а їх у світі збереглося одиниці), що «промовляє» не лише про епоху, смаки власників, рівень музичного виконавства, «географію впливів» композиторів і видавців – справжнє щастя для дослідника. Такий дослідник – щастя і для колекції, і для її колишніх власників, і для сучасників.

Від 1920-х років вивчення колекції Розумовських було принципово «частковим», адже ж дозволяло не згадувати імені колишнього власника. Ця книжка, перший випуск якої розпочинає цілісне дослідження нотного зібрання, «часткова» вимушено, бо містить реконструкцію колекції лише інструментальної музики, лише Олексія Кириловича Розумовського (1748–1822) і лише тієї частини, що має власницькі марґіналії та до якої зберігся рукописний каталог (імовірно, перший зразок вітчизняної музичної бібліографії), що його склали бібліотекарі кінця XVIII століття.

Систематизації Лариси Івченко в першому розділі «підкорилися» численні «музичні» подробиці з біографій чотирьох Розумовських і Варвари Рєпніної, зв’язки Розумовських із Максимом Березовським, дружба й листування Бетховена з Андрієм Розумовським та гіпотези про комплектування нотниці; у другому – 694 позиції каталогу, «заримовані » у восьми жанрах (дуети, сонати, тріо, квінтети, секстети, концертні симфонії, симфонії, концерти) 225 композиторів. У третьому розділі – численні покажчики та додатки.

Тепер – ліричний відступ про нашу несучасну музичну сучасність. Книжка Лариси Івченко як посібник для мріяння про активність і оперативність нотовидавництва, різноманітність сучасного концертного репертуару та, зрештою, музичний рівень державної еліти – чому б ні?

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!