Ерік Онобль. Революція 1917 року: французький погляд. 100 років тлумачень і репрезентацій

Вадим Мірошниченко ・ Грудень 2017
Київ: Ніка-Центр, 2016.
Переклав з французької Андрій Рєпа

Книжка французького історика Ерика Онобля приваблює актуальністю й широким контекстом, що його автор вводить у дослідження. Під однією обкладинкою маємо дві окремі розвідки: «Комунарські революції 1919 року в Україні» і безпосередньо «Революція 1917 року: сто років дискусій у Франції». Цінність таких досліджень у тому, що вони дають змогу подивитися збоку на, здавалося б, повністю вибудуваний проєкт «Революція 1917» (та все, що з ним пов’язано). У певний спосіб порушується докса, яка в Україні привласнила трактування, оцінювання історичних фактів і постатей. Аби дистанціюватися від кон’юнктурности й розхитати усталеність, потрібні альтернативні погляди, часом радикальні, нові методи або принаймні нове тлумачення вже апробованих. Звісно, мова не про те, що історик чи інший інтелектуал мусить бути незаанґажованим, що в принципі неможливо. Справа радше в тому, що залучення широкого контексту демонструє множинність поглядів. Розвідка «Комунарські революції 1919 року в Україні» (яка є частиною авторової докторської дисертації) є унікальною і новаторською.

Онобль зосереджується на існуванні в Україні (праця обмежується Харківським реґіоном) спільнот, які спробували не просто практично втілити комуністичні ідеали й вибудувати пряму демократію (цій темі також присвячено значну увагу), а буквально втілити утопію (автор наводить різні значення терміна). Комуни існували і в містах, і в селах, але міські багато в чому спиралися на інтеліґенцію і були, так би мовити, провідниками владного дискурсу. А сільські (знаковими видаються вже назви комун: «Друга Паризька комуна», «Інтернаціонал», «Промінь світла» тощо) посіли марґінальне місце, швидко стали незручними і для селян, і для влади. Однією з причин цього є емансипаторські настрої/позиції комунарів, що підточували традиційність. Автор не лише подає фактаж, базований на архівних матеріялах Харківської области, а й показує деякі світоглядні позиції комунарів. Окрім того, у розвідці подано розлогі статистичні дані щодо вікової структури комун, рівня освіти комунарів, їхньої кваліфікації тощо.

Праця «Революція 1917 року: сто років дискусій у Франції» є історіографічною, базується на переосмисленні різнопланового матеріялу, дотичного до революції 1917 року. Автор не просто демонструє аналіз джерел під певним кутом, а дає культурологічний зріз, що охоплює період від безпосередньо революційних подій 1917–1921 років до новітніх розвідок. У поле зору потрапляє не лише суто науковий матеріял, а й мемуаристика, комікси, художня література, публіцистика, кінематограф, музика, образотворче мистецтво, — інакше кажучи, автор рухається від текстів, що їх нерідко створювали учасники подій, до рецепцій і модифікацій образу революції в поп-культурі. Певна ідеологічна (в альтюсеріянському значенні) заанґажованість автора не заважає йому демонструвати різні погляди на революцію, на представників і правих, і лівих поглядів (варто проводити внутрішню диференціяцію одних і других, а не розглядати їх як щось однорідне).

Окремо відзначмо стиль Онобля. Текст справді затягує, не нав’язує «правильну» думку, а радше запрошує до розмови. Читачів заінтриґує те, як автор виводить на поверхню деякі концепти-міти (рівність комунізму й фашизму/нацизму, ототожнення сталінізму з більшовизмом, теорія єврейської змови, трактування комунізму як злочину тощо) і показує їхнє походження та функціонування. Новітні міти мають не просто власну генеалогію, а подекуди й авторів, і вже потім їх розкручують масова культура та медії.

Значна частина тем, що їх торкається автор, спровокує серед авдиторії якщо не полеміку, то роздуми (паралель Французької та Російської революцій, чи був жовтневий переворот революцією, чи завершено революцію, які вона мала хронологічні й просторові межі тощо). Зауважимо, що український чинник майже не фіґурує в розвідці, присвяченій 1917 рокові. Імовірно, це можна пояснити термінологічними і методологічними моментами (відсутня тема УНР, але значну увагу приділено постаті Нестора Махна, його циркуляції в історіографії та масовій культурі).

Підходи, що їх обрав автор (близькість до нової соціяльної історії, Марка Феро й Мішеля Ріо-Сарсе), та енциклопедичні знання дали можливість виважено дослідити доволі дражливу для українського читача тему й почасти відкрити деякі сторінки історії.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!