Padraic Kenney. Rewolucyjny karnawał. Europa Środkowa 1989

Вадим Дивнич ・ Березень 2006
Wrocław: Kolegium Europy Wschodniej, 2005; Praha: BB art, 2005

Американець Педрик Кені нині викладає европейську історію в Колорадському університеті, а у вересні 1986 року 22-річним початківцем він уперше приїхав до придушеної військовим станом Польщі й тимчасово оселився у Вроцлаві задля цілком академічних архівних студій та глибшого опанування польської мови. За три роки повернувся туди ще раз, щоб зібрати матеріяли для дисертації про ранню історію комуністичного режиму в Польщі й стати свідком його краху.

Не раз, поспішаючи зранку до архіву, чи розгорнувши за обідом Міхніків часопис «Gazeta wyborzca», чи підводячи очі від припалих пилюкою течок увечері, я думав: «Ось ти тут вивчаєш суспільство під час революції. Але революція відбувається саме зараз, надворі! Кидай це дослідження, хапай нотатник й фіксуй живу історію!

– згадує дослідник у вступі. Якби так і сталося, репортажний жанр міг збагатитися ще одним співчутливим описом східної екзотики, звісно, вартим вдячної згадки в описаній країні, але навряд чи цікавим її обізнаним із власними пригодами мешканцям аж так, щоб вони захотіли його перекласти й видати в себе. Історик повівся як історик, а не як репортер, не поквапився – і не схибив. Прихильний, але неупереджений сторонній погляд на оксамитові антикомуністичні революції спроможний зацікавити навіть і їх учасників та свідків. Праця Кені – вислід тривалого збирання свідчень, живого та електронного спілкування з десятками людей (переважно в 1997–1998 роках; усіх сумлінно названо в доданому списку): громадян кількох центральноевропейських країн, насамперед Польщі, але також Словаччини, Словенії, Угорщини, Чехії, Східної Німеччини та України – чимало сторінок присвячено подіям у пробудженому Львові, насамперед діяльності Товариства Лева. Отож і ми маємо борг вдячности і намір незабаром його сплатити: «Критика» підготувала український переклад, який зробили Тетяна та Андрій Портнови. Для поляків книжку переклав Пьотр Шимор, для чехів Петрушка Шустрова, одна з героїнь книжки Кені: він оповідає, чого варто було цій дисидентці з «Хартії 77» дістатися до Польщі, де вже тріюмфувала «Солідарність», на фестиваль чеської культури у Вроцлаві, і про її почування на ньому:

...Їй здалося, що вона потрапила до іншого світу: всюди чути чеську мову, але розмови зовсім інші, вільні. Шустрова звикла до постійних привітань на вулицях чи в крамниці: «О, пані з Чехословаччини! Не хвилюйтеся, комунізм впаде й там!». У пристрасному листі, опублікованому за кілька днів до початку Чехословацької революції, вона згадувала свій сором, що чехи так мало зробили задля боротьби за свободу в «останньому непохитному острові тоталітаризму в Центральній Европі». Але замість докорів вона почула від поляків слова заохоти: «Тут також тривалий час здавалося, що режим не поступиться, а люди остаточно втратили інтерес. Не смійте впадати в такі настрої!»

Після «карнавалу» в Празі настала черга соромитися українцям, і тому втішно, що хронологічний звід подій, уміщений у польському виданні «Карнавалу революції» (і доповнений порівняно з американським, 2002 року), розпочинається з укладення Гельсинських угод і постання 1976 року Комітету захисту робітників (КОР) у Польщі та Гельсинської групи в Україні, а завершується українським референдумом і кінцем СРСР. Ми «не впали в такі настрої» і тому не випали з книжки, присвяченої, як написав один із західних рецензентів, «тисячам тих, хто зважився проміняти спокій на трохи радости у своєму житті».

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!