Борис Херсонський. Родинний архів та інші вірші

Олег Коцарев ・ Квітень 2018
Львів: Видавництво Старого Лева, 2016.

Приватна, родинна історія, надто ж ХХ століття, – безумовний літературний тренд сьогодення, зокрема в Україні. Цього разу такі мотиви з’явилися в перекладній поезії поета з України (це, зрозуміло, множить контексти і «вузли сполучень», як колись казав Юрій Андрухович). Ідеться про Бориса Херсонського, одного з найпомітніших російськомовних авторів України, і книжку «Родинний архів та інші вірші». До неї ввійшли переклади творів із авторової давньої книжки «Семейный архив» та інших текстів, так чи так позначених темою пам’яті.

Більшість поезій виглядають такою собі ілюстрацією родинного фотоальбому, тобто описують умовні старі світлини, людей, зображених на ній, і парадокси їхніх доль. Десь епічніше, десь ліричніше, у формі притч, молитов, метафоричних замальовок, поетичних анекдотів. Не дивно, що книжку оформлено суголосними віршам (а найвірогідніше, й безпосередньо з ними пов’язаними) світлинами з приватного архіву родини Херсонських.

Історія – мінливий і вередливий драматург. Вона може надихнути поета і його героїв на не дуже веселе філософствування з дещо «коанним» духом.

1.

Ребе Іцхак Леві сказав:

«Є дещо тотожне між людьми і деревами –

наше коріння у ґрунті».

2.

Ребе Шрага Мендлович сказав:

«Це міркування містить неточність,

бо коріння дерев ціле

і наповнене соками,

навіть якщо земля пересохла,

а наше коріння

розрізнене й висхле».

Чи просто на стриману іронію, особливо ефектну на тлі подій ХХ століття:

Перед смертю він просив

не писати на його надгробку:

«Хай упокоїться з миром».

Цей напис здавався йому безглуздим

стосовно того,

чиї зрілі роки збіглися

з епохою воєн і революцій.

А ще краще, додав Арон,

не витрачатися на надгробок,

його все одно поруйнують.

Могила не збереглась –

попри те, що сім’я

не послухалася покійного.

Арон виявився правим,

як часто траплялося за життя.

Або на зворушливі мініятюрні, речовинні образи:

Господи! Я бачив

випуклі надкрилки бронзівок

в пожухлій траві.

Золотисті ворсинки спустошеного джмеля

кришилися поміж моїми пальцями,

шарувата округла градинка впала

з Твоєї долоні в мою.

У кожному разі, відносно монотематична книжка виглядає доволі розмаїто (наскільки це можливо в родинних хроніках, нехай і мозаїчних). Гостросюжетні біографії, мрійливі спогади, потужний єврейський культурний бекґраунд із переходами в християнські мотиви, сни, вірші у віршах – усе це робить книжку поліфонічною, багатовимірною. Навіть у настрої, здебільшого мінорному, який, проте, залишає простір для усміху:

Лейб-Леонід зауважив:

«Ребе, в цю мить ви нагадуєте

єпископа Никанора,

що благословляє народ».

Ребе Іцхак обернувся до дзеркала

і повторив жест:

«Справді – нагадую!»

І, здивовано глянувши

на свого співрозмовника,

спитав: «Лейбеле, до речі,

а тобі-то звідки відомо,

як єпископ благословляє

людей у православному храмі?»

Лейб-Леонід усміхнувся:

«Власне, ребе, а ви

звідки це знаєте?»

Частину віршів з російської переклала Маріанна Кіяновська, решта є автоперекладами.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!