Юрій Лавріненко. Розстріляне відродження. Антологія, 1917–1933

Редакція Критики ・ Липень 2002
Київ: Смолоскип, 2002.

З інтервалом десь у пів року у двох київських видав перевидано антологію Юрія Лавріненка «Розстріляне відродження», яка з’явилася в Парижі 1959 року завдяки допомозі польського еміґраційного часопису «Культура». Втім, докладна розповідь читачам «Критики» про історію появи першодруку виглядала би формою витонченого знущання над ними, хоча в самих перевиданнях «сучасні рефлексії» літературознавців над цією леґендарною книжкою, без сумніву, доречні й потрібні. Й обидві книги їх містять: у смолоскипівському виданні це післямова Євгена Сверстюка, у просвітянському – передмова Михайла Наєнка, урочисто розташована попереду передмови самого Лавріненка, тож тепер антологія здобула ще одного упорядника, – не бідніє українська нива трудівниками, й читач дізнається про це вже з титульної сторінки: «Підготовка тексту, фахове редаґування і передмова проф. Наєнка М.К.». Побіжний погляд у пошуках фахового втручання в Лавріненкову працю дає змогу з полегкістю пересвідчитися, що, крім принагідних порахунків із «колом окремих літературознавців» (sіс) і надзвичайно дотепного поборювання червоних, голубих і ніяких у передмові, воно, здається, обмежилося «осучасненням» правопису: якщо раніше єдиний, а тепер уже колишній укладач дякував Іванові Кошелівцю, «що поміг і матеріялами і в випусковім редаґуванні», то тепер, клопотами свого наступника, дякує за матеріяли й за редаґування. За компанію, мабуть, зроблено спробу осучаснити й російську ортографію в епіграфі до одного з віршів Максима Рильського, і це схиляє визнати слушність побоювань, що правописна реформа «зробить неписьменним увесь народ» (принаймні, коректорів): замість «Сладокъ свѣтъ» тепер мусимо читати «Сладокь свътъ», і варто було би з метою ліквідації неписьменности причетних осіб змусити їх таки прочитати це слово.

У смолоскипівській книзі свѣтъ залишається свѣтомъ, може, тому, що видавці взагалі зберегли правопис ориґіналу. Від паризького видання, призначеного для нелеґального «проштовхування» в Україну, книга відмінна, ясна річ, форматом, згаданою вже післямовою Сверстюка, котра своїм романтичним патосом дуже пасує до тональности самої антології, а ще наявністю фотопортретів усіх включених у неї письменників, на що видавці дістали дозвіл від паризького Літературного інституту й навіть надрукували у книзі своє з ним листування – деталь, може, й зайва, але вигідно вирізняє цей дбайливо підготовлений і виданий за сприяння Фундації імені Івана Багряного том. Втім, його поява, задовольнивши читацький інтерес до малодоступної літературної пам’ятки, не усуває потреби в її науковому виданні – з належним науковим коментарем, примітками й усуненням спотворень у текстах літературних творів, – спотворень, яких, з огляду на обставини, що в них працював укладач, є чимало.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!