Viatcheslav Likhachev. Russie.Nei.Visions. Les radicaux de droite dans le conflit russo-ukrainien

・ Вересень 2016
Paris: Ifri, 2016.
n. 95

Чергове число бюлетеня «Russie.Nei.Visions», що його публікує Французький інститут міжнародних відносин (IFRI), містить розвідку відомого ізраїльського історика та громадського діяча, експерта з проблематики праворадикальних рухів в Росії та Україні, антисемітизму та ксенофобії на постсовєтському просторі, керівника програми «Аналітика» Евразійського єврейського конґресу та Групи моніторинґу прав національних меншин Вячеслава Ліхачова «Праві радикали в російсько-українському конфлікті».

Окрім двох основних, «дзеркальних» розділів — «Націонал-радикали в Україні» та «Націонал-радикали в Росії», видання містить стислі вступ та висновки й перелік дотичних публікацій «Russie.Nei.Visions» за 2015–2016 роки. У чотирьох параграфах «українського» розділу Ліхачов аналізує причини політичної слабкости правого екстремізму напередодні Майдану та його короткочасне піднесення у перші місяці протистоянь, а відтак роль радикалів під час військових операцій на Сході України та їхнє місце у теперішній українській політиці. «Російський» розділ поділено на два параграфи: «Імперський реваншизм під контролем спецслужб» та «Правий консерватизм в ідеології самопроголошених республік».

Автор наголошує, що від часу загострення російсько-українського протистояння особливу увагу медій та громадської думки було прикуто саме до радикальних формувань з обох сторін, що конфронтують. Масові протестні виступи українських громадян та прихід нової влади в Києві супроводжувала не завжди адекватна інформаційна кампанія, в рамках якої активістів Майдану, політичну опозицію та новий уряд характеризували як ультра-націоналістичних, екстремістських та ксенофобських. Ліхачов намагається дати відповіді на запитання, чи саме «бандерівці» становили критичну масу у лавах протестувальників, чи можна вважати перемогу Майдану успіхом ультраправих та яке їхнє реальне місце в українському сьогоденному політикумі. Зрештою, наскільки важливу роль відіграють націонал-радикали у протистоянні на Донбасі та яка їхня частка серед учасників конфлікту з обох сторін.

Покликаючись на те, що ультраправі бойовики використовують неонацистську символіку, і на наявність у них чималих ресурсів (зокрема зброї), Ліхачов говорить про те, що вони здобувають символічний капітал, який згодом може леґітимізувати їхню помітну присутність у соціяльному та політичному житті обох країн, втягнутих у конфлікт. Націонал-екстремістські організації, що беруть участь у бойових діях, поступово здобувають підтримку громадян, перетворюються із носіїв праворадикальної ідеології на «захисників» та «героїв». У контексті «гібридної війни» важливість цього чинника не можна недооцінювати.

Водночас Вячеслав Ліхачов розглядає скрайню правицю (передусім в Україні) як певною мірою «медійний витвір». На його думку, поруч із різного штибу реальними праворадикалами існують фіктивні ультраправі, «симулякри», що їх створили в різний спосіб та з різною (часто-густо діяметрально протилежною) метою українські і російські медії. Саме вони подекуди виявляються набагато потужнішими, вагомішими та небезпечнішими, ніж їхні реальні прототипи чи відповідники. Врешті «міт ультраправих» (чи «міти» — російський і український, у дечому відмінні, в дечому подібні) виявляється набагато помітніший і навіть дієвіший, ніж «реальність ультраправих».

Цей невеличкий бюлетень Французького інституту міжнародних відносин можна трактувати як дуже стислий конспект монографії Вячеслава Ліхачова «Від Майдану праворуч. Революція, війна та ультраправі в Україні (2013–2016 роки)», українське видання якої вийде в «Критиці» у вересні цього року.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!