Їржі Гаїчек. Риб’яча кров

Ярослава Тимощук ・ Грудень 2018
Київ: Комора, 2017.
Переклад з чеської Ірини Забіяки

Роман чеського письменника Їржі Гаїчека — це свідчення того, як легко в локальних історіях відстежуються універсальні. У вужчому сенсі це історія про села Чехословаччини, затоплені через будівництво атомної електростанції у 1980-х роках. У ширшому — оповідь про втрату дому та спроби його віднайти.

Головна героїня Ганна через роки повертається додому, до міста Чеське Будейовіце. Вона багато мандрувала, працювала в різних країнах, а тепер хоче навести лад зі своїм минулим. Із собою Ганна везе клаптик паперу, на якому — перелік із дванадцяти імен: рідні, друзі, сусіди, з якими важливо побачитися, порозмовляти, попросити пробачення. Ганна все відкладала найважчі розмови з найближчими людьми, але спогади про минуле навідуються і на відстані.

Втім, того батьківського сільського дому, де вона зростала, вже немає — є лише квартира в місті неподалік, де на самоті живе тато Ганни. Двадцять років тому вона була однією з найактивніших у боротьбі проти будівництва електростанції: виходила на акції протесту, писала листи-звернення і статті, вже коли всі довкола здалися перед проґресом цивілізації. Ганна однією з останніх залишила обійстя, де мешкала з коханим. Цьому будинку, як і батьківському домові та ще багатьом будинкам у сусідніх селах, за урядовим розпорядженням, судилося бути затопленим.

Втратити дім для чеських, як і для будь-яких інших селян, — означає не просто зазнати збитків, а позбутися звичного способу життя, стати деревом, підрізаним під корінь, яке навряд чи приживеться на новому місці. Скажімо, Ганнин дядько несподівано помирає. Односельці здогадуються, що він сам заподіяв собі смерть: це був протест перед примусовим переселенням, єдиний спосіб залишитися в селі і не селитися в квартирі, яку компенсує влада. А Ганнин колеґа, місцевий краєзнавець, який до останнього вірив, що їхня активістська діяльність зупинить будівництво АЕС, таки переїжджає до багатоповерхівки, але жалюзі в його квартирі завжди опущено, бо з вікон відкривається вид на стовпи електростанції.

Ганна опиралася до останнього, та врешті і вона пакує валізу до Лондона, а потім — Штати, Австралія, Нова Зеландія, Нідерланди. Коли ж повернеться до Чехії, батько зі скепсисом запитає: мовляв, гасаєш світами і ніде не осядеш, тобі вже сорок, чому б не придбати нерухомість. Ганна відказує, що їй так зручніше.

Можливо, її батьки — представники останнього покоління, для яких укоріненість, власний дім були неодмінними цінностями, можливо, травма через переселення є надто глибокою і Ганна більше не хоче шукати постійного помешкання. Доросла Ганна раз у раз повертається у дитинство і юність. Ці ретроспективи такі ж цікаві та універсальні, як і її теперішні рефлексії над прожитим. Адже підлітки в усіх країнах дорослішають схоже: через перші закоханості, втрату подружки й дешевий алкоголь.

Мова роману легка, у ній усього в міру і нічого зайвого: загальний сентиментальний настрій не має ані градуса патосу, про історію переселень та руйнування Гаїчек оповідає здебільшого фактами й деталями. Сюжет із переселенням чехів відгукнеться й українським читачам. У книжці згадано чорнобильську катастрофу, герої книжки використовують аварію на ЧАЕС як арґумент у боротьбі.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!