Упорядниця Раїса Мовчан. Самі про себе. Автобіографії українських митців 1920-х років

Ростислав Загорулько ・ Червень 2017
Київ: Кліо, 2015.

Упорядниця Раїса Мовчан вбачає у збірнику «своєрідне продовження вже закріпленої нашими класиками традиції жанру автобіографії, що її започаткував Ілля Турчиновський» у XVIII столітті. І припускає, що в читачів він викличе асоціяції з книжкою «Самі про себе. Автобіографії видатних українців ХІХ-го століття», яку уклав і видав Юрій Луцький 1989 року в Нью-Йорку.

В основу книжки лягли документи Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України, Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, а також публікації у часописах, раритетних виданнях.

Усього представлено автобіографії 105 українських митців доби «Розстріляного Відродження», серед яких і добре знані (Микола Вороний, Олесь Досвітній, Михайло Драй-Хмара, Микола Зеров, Майк Йогансен, Григорій Косинка, Микола Куліш, Валер’ян Підмогильний, Людмила Старицька-Черняхівська, Павло Филипович), і маловідомі загалові особи (Калістрат Анищенко, Олесь Бабій, Ганна Берло, Анатоль Гак, Олекса Діхтяр, Олена Журлива, Аркадій Казка, Гео Коляда, Микола Самусь, Леонід Чернов).

Значну частину автобіографій написано для багатотомного «Словника українських письменників», що його впродовж багатьох років готував, але так і не видав літературознавець, бібліограф Микола Плевако (див. фонд 271 ЦДАМЛМ України).

Їхня форма досить розмаїта. Тут і художні автобіографії («Кілька слів з минулого» Михайла Івченка, «Автобіографічна новеля» Олекси Слісаренка, «Автожиттєписний нарис» Миколи Черняхівського), і розлогі автобіографії мемуарного штибу («Спомини й зустрічі» Христини Алчевської, «Дороги моїх днів» Валер’яна Поліщука), і автобіографічні відомості, подані у листах (Миколи Вороного до Олександра Білецького, Спиридона Черкасенка до Володимира Дорошенка), і куці автобіографічні довідки, складені під час влаштування на роботу, вступу до літературних організацій.

Більшість автобіографій опубліковано вперше. Їх подано зі збереженням лексичних, стилістичних, пунктуаційних і графічних особливостей ориґіналів (архівних примірників чи археографічних публікацій), більшості з яких властиві тогочасні правописні норми. Також упорядниця зберегла й викреслений авторами текст.

Репрезентовані у збірнику автобіографії доповнено примітками і коментарями. Зокрема, подано стислі біографічні довідки про їхніх авторів. Наведено інформацію про наявні в архівних фондах, звідки взято автобіографії, документи, які додатково розкривають їхній зміст: супровідні листи, списки основних творів, рукописи праць тощо. Для раніше оприлюднених автобіографій вказано видання, в яких їх опубліковано. Якщо ж автобіографію вміщено у книжці за її археографічною публікацією, подано відомості про місце зберігання ориґіналу. Окрім того, у примітках і коментарях наведено коротку інформацію про осіб, імена яких фігурують у текстах, пояснено деякі фрази й вислови. В окремих випадках розкрито історію написання автобіографії. Наприклад, із приводу тексту Івана Микитенка «Про себе» зазначено, що її «написано російською мовою як відповідь на анкету редколегії збірника “Пролетарские драматурги”, який 1930 р. готували до друку в Москві, у видавництві “ГИЗ”».

Наприкінці книжки вміщено алфавітні покажчики імен осіб та назв найголовніших видавництв, періодичних видань, альманахів, збірників, установ і організацій, згаданих у текстах автобіографій.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!