Віталій Андрєєв, Наталя Чермошенцева. Саул Боровий: єврейський вектор історії України

Олексій Ясь ・ Лютий 2011
Херсон; Нікополь: СПД Фельдман О.О., 2010.

Книжка про Саула Борового (1903–1989) є вислідом співпраці творчого тандему – наукового керівника Віталія Андрєєва та його учениці Наталі Чермошенцевої. Як і більшість монографій, писаних у річищі кваліфікаційних праць (у цьому випадку – кандидатської дисертації Чермошенцевої), вона має відбиток певного схематизму у побудові. Втім, перше враження виявляється оманливим: за традиційною архітектонікою приховується цікавий текст.

Інтелектуальна біографія, подана з перспективи установчої тези – Саул Боровий як «історик другого плану», нав’язує низку контекстів висвітлення. Вочевидь, сама постать науковця-ерудита, «бродського аристократа» (за матір’ю, що походила із Бродів), наділеного високою дослідницькою культурою, виразними культурологічними, архівознавчими та бібліологічними здібностями, вихідця з південної імперської околиці з її своєрідною мультикультурною атмосферою, не дуже вписувалася у канони жорсткого інтелектуального унормування, які формував радянський режим. Цей контраст породив складні життєві й творчі колізії на тернистому шляху Борового. Приміром, варто згадати про його монографію з викладом погляду на Хмельниччину на підставі єврейських хронік XVII століття: ця студія мала вийти у славнозвісному лєнінградському видавництві «Academia» в 1930-х роках, але побачила світ лише в 1997-му.

Оповита загадковим флером супутніх подій робота над докторською дисертацією та її захист у 1940 році, в якому, з одного боку, відіграли помітну роль академіки Борис Греков та Володимир Пічета, а з іншого боку, доноси «доброзичливців». Поневіряння історика-єврея у воєнний і повоєнний час, зокрема під час кампанії проти «космополітизму», змусило Борового «міґрувати» на інші дослідницькі поля: минувшина Південної України, культурна й економічна історія ХІХ–ХХ століть. Зрештою, й ця вимушена «втеча» виявила неабиякий дослідницький талант Борового, хоча як інтелектуал він так і залишився «людиною в собі». Ці гострі конфлікти в інтелектуальній біографії «зірки другого плану» автори пов’язують з обставинами тогочасної стратифікації наукового загалу та зумовленою нею персональною ієрархією. Насамкінець зауважмо, що внутрішні, сюжетні рефлексії Андрєєва щодо авторського тексту формулюють одне з найцікавіших питань монографії: який візерунок феноменальних, типологічних, символічних рис і обставин витворює науковців «першого» та «другого плану»?

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!