Adam Pomorski. Sceptyk w piekle: z dziejów ideowych literalury rosyjskiej

Андрій Савенець ・ Вересень 2005
Warszawa: OPEN, 2004.

Книжку Адама Поморського «Скептик у пеклі» склали дванадцять есеїв, присвячених десятьом російським письменникам, а саме – Пушкінові, Достоєвському, Бунінові, Волошинові, Рємізову, Замятінові, Ґумільову, Ахматовій (в одному есеї вона присутня сама, в іншому – з Ісаєю Берліном), Ваґінову та Бродському. Останній текст присвячено виходу із «совєтськости», процесові кшталтування нової, неофіційної російської культури.

Автор спирається на російську традицію зображувати власну державу як пекло – традицію вперту й понадпоколіннєву, що в російській культурі від часів релігійного розколу XVII століття є одним із образів сучасности, модернізації, а точніше – суто російського її варіянту. Постава скептика є для письменника-інтеліґента способом протиставити себе інфернальній реальності; у книжці Поморського предметом зацікавлення є саме постави, «увічнені в ускладненій системі літературних висловлювань, і реальний, живий контекст, який уможливлює зрозуміти їхню логіку». Кожен з есеїв можна розглядати як інтелектуальну чи навіть духовну біографію російського письменника. Але якщо заявлене «пекло» досить переконливо уособлює дійсність, у якій доводилося існувати російським літераторам, дискусійним залишається питання, чи справді скептичною є постава кожного з героїв цієї книжки. Заголовним «Скептиком у пеклі» є, до певної міри, сам автор, котрий припускає, що гамір секуляризованого пекла домагається саме такої скептичної рефлексії.

Прагнучи з’ясувати джерела постав своїх персонажів, Адам Поморський передусім намагається відтворити логіку подій, зреконструювати історичний та ідейний контексти, вловити дух часу. Незамінний матеріял надають рясно залучені свідчення очевидців, мемуари, цитати з преси, листи і, звісно ж, тексти. Подані в такому обрамленні інтелектуальні біографії тісно переплітаються з біографіями інтимними, переказуванням окремих пліток чи мітів. До оповіді про Максиміліана Волошина проникає згадка про те, як подружжя Вячеслава Іванова та Лідії Зінов’євої-Аннібал «гомо- і гетеросексуально» використали його дружину, Марґаріту Сабашнікову, а до есею «Скептик у пеклі», присвяченого Алєксандрові Пушкіну, – інформація про нетрадиційну статеву орієнтацію урядовців із ніколаївських часів: міністра освіти Уварова та міністра внутрішніх справ графа Блудова. Звісно, це лише деталі, родзинки в густо замішаному тісті інтелектуальних ідей. «Неакадемічний» формат книжки не конечно робить її легшою для читання. Приймаючи есеїстичну конвенцію, автор подекуди дарує собі посилання на цитовані джерела. Ситуація природна, якщо врахувати, що книжка не писалася як одне ціле, а містить раніше опубліковані супровідні текст до видань польських перекладів окремих російських літераторів.

Густо насичену філософськими ідеями й несподіваними паралелями спробу поглянути на російську літературу, в перспективі майже двох століть конфронтовану з модернізаційними процесами, завершує ствердження розриву «хибного кола» російськости, накинутого тривалим становим поділом. Справу цю звершив ґротеск нової російської неофіційної культури. Проте в більшій часовій і просторовій перспективі автор, як належить скептикові, доходить невтішного висновку, що культура залишилася змарнованим шансом – як для Росії, так і для світу.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!