Святослав Караванський. Секрети української мови

Ольга Купріян ・ Грудень 2010
Львів: БаК, 2009.
2-ге розширене видання

Видані вже вдруге «Секрети української мови» Святослава Караванського належать до стилістичних посібників типу «Як ми говоримо» Бориса Антоненка-Давидовича та «Культура слова» Олександра Пономарева. Помітно більші обсягом за видання-попередники, «Секрети» є не просто порадником у складних випадках слововжитку, а радше черговим маніфестом на захист чистоти української мови. Обстоюючи правильність слововжитку та вимови, наголошуючи мовну красу й довершеність, автор аж ніяк не приховує власної ідеологічної позиції, подеколи полишаючи стилістику й фонетику задля цілком політичної риторики. Запекла «антиколоніяльність» колишнього в’язня радянських таборів Святослава Караванського виразно проступає, щойно заходить про утиски української мови за часів панування імперських режимів чи правописні перипетії радянських часів.

Книжка ще раз актуалізує, уточнює, а заразом і доповнює все висловлене в середині 1960-х років й на початку 1990-х. Надзвичайно корисними видаються розділи, що стосуються «секретів» (Олександр Пономарів поправив би: «таємниць») лексики та правильної української вимови. Караванський наголошує, що межа, «де починається суржик», пролягає саме в царині вимови, тимчасом як мало хто з питомих носіїв української мови звертає увагу на правила ортоепії. Чи не найбільшого значення автор надає мовному чуттю кожного мовця, а зокрема – редактора, який бачиться йому «ідеальним» «користувачем мови», на якого має взорувати й рівнятися решта. Особливої уваги варті вміщені в посібнику поради у словотворі, а також приклади з класичної української літератури, звідки автор наводить зразки вдалих лексичних витворів. Шкода тільки, що він зовсім оминає найновіші тексти сучасних українських письменників, які збагачують лексичний запас української мови не меншою мірою, аніж свого часу Павло Загребельний чи Докія Гуменна.

Отож «Секрети української мови», подаючи докладну добірку стилістичних, фонетичних і лексичних порад щодо практичного мовлення, також уводять читача в широке коло питань статусу й становища української мови в постколоніяльній Україні. І, зрештою, це той випадок, коли відверта політична анґажованість автора не може применшити практичної цінности трудів і днів 90-літнього ювіляра, – вона радше надає йому наснаги.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!