Укладачі Деян Айдачич, Наталія Дацькова, Тетяна Добко, Надія Моісеєнко. Сербські фольклор і література в українських перекладах та дослідженнях. 1837–2004. Матеріали до бібліографії

Степан Захаркін ・ Травень 2007
Київ: 2005.

Тема українсько-сербських літературних зв’язків не нова в бібліографії. Їй присвячено окремі розділи в щорічниках «Слов’янська філологія на Україні» та «Філологічні науки на Україні», довідково-бібліографічних томах п’ятитомника «Українська література в загальнослов’янському і світовому літературному контексті», бібліографії зарубіжної літератури в Україні, що її багато років вів у «Всесвіті» Олекса Синиченко. Українські переклади і дослідження сербського фольклору відображено у відповідних галузевих довідниках (Олександра Андрієвського та Мирослава Мороза). Посібник, що його випустила Національна бібліотека України ім. Вернадського (укладачі – Деян Айдачич, Наталія Дацькова, Тетяна Добко та Надія Моісеєнко), продовжує (хоч і, як свідчить зіставлення, не перекриває) працю попередників, доводячи її хронологічно до 2004 року (Синиченкову бібліографію було зупинено на 2000 році). Він містить відомості про публікації українською, сербською та російською мовами, що з’явилися на теренах України, а також про доробок українських науковців (незалежно від мови) і перекладачів із-поза України. У частині, що охоплює переклади та спеціяльну літературу, опубліковані в радянський час і період незалежности, і спирається на певну бібліографічну традицію, новий покажчик є вельми корисним і цілком репрезентативним, коли не рахувати окремих прикрих пропусків (на кшталт книжки листів Петра Митропана, що її видав у Полтаві 2000 року Петро Ротач). Гірше стоїть справа там, де укладачі мусили йти невторованим шляхом. Вони не виявили належної обізнаности з українською славістикою XIX і початку XX століття – спеціялізованою періодикою (починаючи з кеппенівських «Библиографических листов»), виданнями реґіональних відділів Слов’янського благодійного товариства, загальнонауковими часописами, що приділяли увагу славістичній проблематиці (на кшталт київських «Университетских известий»), працями провідних науковців (Бодянського, Срезневського, Костомарова, Григоровича, Потебні, Драгоманова та інших); навіть публікації фундатора київської сербістики Андроника Степовича відображено в покажчику не повністю. Так само кепсько з авторами, проскрибованими в радянській бібліографії (зокрема еміґрантами), – не згадано навіть «Історії української літератури» Грушевського. Недостатньо враховано й загальнославістичні та українознавчі дослідження радянського та недавнього часу, що містять інформацію про українсько-сербські взаємини. Укладачі оминають дражливе питання про статус сербських русинів – у покажчику не відбито ані їхньої літератури (якщо вважати її частиною сербської – як-от наявну в бібліографії чорногорську), ані перекладів сербського письменства так званою руською мовою (якщо вважати її діялектом української). Не охоплено й творчости тих русинів, які пишуть не лише рідним діялектом, а й сербською (як-от Влада Кирди). Бракує книжці й бібліографії бібліографії – це тим паче прикро, що в жодній із чотирьох (!) передмов (одну з яких – ґрунтовний нарис українсько-сербських зв’язків – написав Айдачич, а іншу – Роман Лубківський) немає і згадки про попередників, чия праця стала підґрунтям нового покажчика.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!