Василь Карп’юк. Ще літо, але вже все зрозуміло

Наталя Ткачик ・ Липень 2016
Львів: Видавництво Старого Лева, 2016.

Філософсько-споглядальні та суб’єктивні тексти, писані впродовж декількох років як колонки до різних часописів, лягли в основу книжки Василя Карп’юка. Автор обирає жанр, проміжний між есеями, оповіданнями, віршами в прозі й нарисами, і окреслює його як «проби», не претендуючи ані на композиційну цілісність (самої книжки й окремого тексту), ані на чіткість ідейного задуму. «Проби» можна назвати «прозою поета» (Карп’юк — автор трьох поетичних збірок): у них домінують ліризм, метафорика та ритмічність тексту.

Письменникові йшлося про те, аби передати внутрішню суть явищ, місць, навіть речей крізь призму свідомости героя, який перебуває в процесі становлення через філософсько-умиротворене споглядання довколишнього. Але, попри відсутність яскраво вираженої подієвости, книжка таки має композиційний уклад — за змінами пір року. Циклічне замикання кола природи, минання сезонів резонує з роздумами молодої людини над еклезіястівською минущістю, проте без приречености чи песимізму, а з усвідомленням закономірности плину всього.

У книжці емоції як такі відсутні, натомість є ледь не буддистська споглядальність та намагання зафіксувати час, пам’ять, рід, вихопити непомітні й зазвичай незначущі деталі буття, які в осмисленні автора доводять, що найглибша мудрість — у найскромнішій простоті.

Герой поволі дозріває в собі через осмислення роду, світу, себе. Чи не тому наприкінці книжки декілька «проб» межують із ненав’язливим християнським розважанням, що дає підстави говорити про те, що герой віднаходить сенс у християнській любові, яку єдину можна протиставити минанню. Загалом уся книжка — про любов як таку, однаково повну і до огрому всесвіту, і до його найдрібнішої частки.

Найяскравіший образ — карпатське село Брустури, що є окремим самодостатнім персонажем. Автор на тлі гуцульського світоукладу витворює свій світ «столиці сирних коників», але робить його універсальний — поза часом і географією. Таке собі карпатське Макондо або Йокнапатофа. Герой постійно повертається у мітологізовані Брустури. Важливі самі Брустури і їхнє передчуття або післясмак, життя ж поза ними здебільшого вирізано з кадру як проміжне. Книжка є підставою говорити про послідовно творений автором міт Брустурів у літературі (раніше село не раз виринало у текстах Карп’юка, а одна з його поетичних збірок має назву «Брустури»).

Письменник детально описує щоденну роботу горян — згрібати сіно, доїти корову, косити траву — як правічний ритуальний обряд, що має свою красу й філософію. Іншу групу «проб» становлять тексти про пам’ять роду. Зринають образи діда Василя і баби Анни, які унаочнюють старість, «коли вже не хочеться спати». Карп’юк намацує важливі деталі, які роблять ці тексти не тільки його приватно родинними, а дотичними до кожного. Проте оповідач уникає сентиментальности і навмисно тримається відсторонено. Адже з такої перспективи можна говорити не про конкретику людей, речей чи станів, а про їхню суть, справжність, розуміння Його. «Проби» пересипано іменами письменників, цитатами й алюзіями. У назву книжки лягли слова згадуваного в «пробах» Василя Герасим’юка про те, що «серпень — це коли ще літо, але вже все зрозуміло», аби людина була готова до того, що їй несе осінь, яка, на думку Карп’юка — «взагалі найчесніша».

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!