Вальтер Беньямін. Щодо критики насильства

Дмитро Шевчук ・ Квітень 2013
Київ: Грані-Т, 2012.
Переклав з німецької Ігор Андрущенко

У передмові до збірника статтей та есеїв Вальтера Беньяміна, надрукованого у видавничій серії «De profundis», Володимир Єрмоленко (який має цілком заслужену репутацію одного з найкращих в українській гуманітаристиці знавців його творчости – доречним буде згадати монографію про Вальтера Беньяміна, яку нещодавно випустила в світ «Критика»), зосередився передусім на «незвичності» філософа. Ця незвичність проявилася в його мисленні, стилі письма, прив’язаності до речей. Постать мислителя постає в полі фактичности соціокультурних контекстів часу, в якому він жив («Його творчість припала на 1920–1930-і рр.: почалася майже одразу по закінченні Першої світової (у 1919-му він захистив дисертацію), закінчилася самогубством у каталонському Портбу, на кордоні між Францією та Іспанією, у вересні 1940‑го»), та можливостей того, ким він міг би бути, що загалом визначило його «множинну іпостасність» («Беньямін міг би стати університетським професором, … письменником, … одним із творців “критичної теорії”, … радянським дисидентом»).

Відкриває збірку відома Беньямінова промова «Автор як виробник», виголошена в 1934 році в Інституті вивчення фашизму в Парижі. Це досконалий аналіз позиції автора в умовах технократичної культури. Своєрідним доповненням може бути стаття «Сюрреалізм», де, роблячи алюзію до фотографії, мислитель витворює «моментальний знімок» европейської інтеліґенції першої половини XX століття і стверджує, що сюрреалісти – єдині, хто збагнув вимогу часу. Окрім цього, в збірнику поміщено статті, присвячені значущим постатям літератури XX століття – Марселеві Прусту та Францові Кафці; осмисленню мовної сутности людини і речей («Про мову взагалі й людську мову зокрема»), людській здатності створювати подібності та дарові їх бачити («Про спроможність мімесису»), діягностиці стану академічного життя через призму студентства («Життя студентів») тощо.

Політичну філософію Вальтера Беньяміна представлено передусім статтею «Щодо критики насилля». Переклад її заголовку (який дав назву всій книжці) може викликати запитання: наприклад, чи не доцільніше було би перекласти «До критики насильства»? Іншими словами, ставлячи завдання критики насильства, Беньямін прагнув її лише описати чи ставив вимогу утвердити її справжній сенс (що взагалі характерне для представників Франкфуртської школи – Макса Горкгаймера, Теодора Адорно, Герберта Маркузе)?

Поза тим, можна лише тішитися з появи цієї роботи в Україні. Адже вона неабияк вплинула на сучасну політичну філософію (пригадаймо, наприклад, дискусії про перманентність надзвичайного стану політичного світу Карла Шміта, Славоя Жижка, Джорджо Аґамбена). Доповнюють цю статтю не менш відомі роботи мислителя: «Богословсько-політичний фраґмент», «Про поняття історії». А загалом, якщо говорити про Беньямінову політичну філософію, можемо ствердити, що вона демонструє приклад «езотеричного письма», про яке колись писав Лео Штраус. За видимим рівнем слід шукати глибші смисли, які дають ясне розуміння актуальних політичних і культурних феноменів.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!