Іґнацій Карпович. Сонька

Юлія Стахівська ・ Квітень 2017
Київ: Комора, 2016.
Переклад із польської Остапа Сливинського

Роман «Сонька» про «тутейших», «своїх» і «чужих» — про польсько-білоруське прикордоння, любов і ненависть, війну і мир. І головне — обидві сторони у ній не знаходять жодного «серединного» порозуміння. Іґнацій Карповіч, один із найяскравіших сучасних письменників Польщі, в котромусь українському інтерв’ю говорить про згаданий роман, що багатьом і польським, і білоруським читачам бракувало вияву саме «польськости» чи «білоруськости» героїв. Цим зауваженням письменник влучає в десятку, показуючи той пласт проблематики, який можна побачити лише зсередини польського літпроцесу.

Адже назагал роман «Сонька» — це історія кохання завойовника і завойованої, німецького офіцера та підляської дівчини, досить поширений сюжет забороненої любові, за яку часто доводиться платити все життя або й самим життям. І тільки географія, її особливості стають у цьому випадку основою глибинної колізії, даючи змогу зачепити історію, суспільні стереотипи, мову прикордоння Польщі та Білорусі, місця, яке насправді не можна реально виокремити, хіба що кожною індивідуальною історією вкотре розставити акценти в мішанині.

Як тут не згадати есей Юрія Андруховича «Вступ до географії» про ландшафт, що формує свідомість, про затишні европейцеві гори та ліси і хтонічно страшне все, що стосується Сходу. І хоча той кресовий білоруський Wschód доволі заліснений і самодостатній, з умовно-стереотипного польського погляду він і далі існує в парадигмі дикого і нецивілізованого міжчасся, що апріорі містить ущербність та магію. Здавалося б, ця тема для польської культури, а літератури зокрема, декілька століть уже не нова. Але, як стверджує Карповіч у тій же розмові, «“східність” моєї “Соньки” в контекстах згадок про неї в головних медіа стала чимось абсолютно новим і свіжим». Вочевидь, польське суспільство переживає екзотизм «зрадливого» порубіжжя з новою силою, і автор, близький до нього своїм походженням, може вкотре спробувати зобразити цю межову специфіку, але все-таки не пояснити її.

Із другого боку, у цій книжці однозначно є свіжість для всього реґіону Східної Европи, до якого, безперечно, належить і Україна. Тему стосунків жінок із нацистами подано не через нон-фікшн, а саме через белетристику. Безумовно, інформацію про «подруг окупантів» можна знайти не в одній книжці, але серед них виявиться не так уже й багато тих, де така Сонька буде головною героїнею, власне, перебуватиме в центрі сюжету, не нестиме на собі тягар будь-якого моралізаторства, а просто матиме шанс бути вислуханою.

Якщо ж спробувати ще якось класифікувати роман, то він цілком добре лягає в канву сучасної европейської тенденції показу подій Другої світової війни крізь призму приватних нарацій. Цілком можна припустити, що це своєрідна сучасна трансформація історичного роману, звужена від полотна-епопеї до пристінного гобеленчика родинної хроніки або ж просто індивідуальної історії. В українських книгарнях вже можна сформувати таку собі поличку з вітчизняних і перекладних текстів, що формально й тематично ілюструють цю тенденцію: «Музей покинутих секретів» українки Оксани Забужко, «Житковські богині» чешки Катержини Тучкової, «Матері» словака Павола Ранкова та інші. І, звісно ж, «Сонька» Карповіча.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!