Евгений Рощин (научный редактор). Современная республиканская теория свободы

Дмитро Шевчук ・ Лютий 2018
Санкт-Петербург: Издательство Европейского университета в Санкт-Петербурге, 2015.

Сучасні політичні філософи Квентин Скінер, Джон Покок, Філіп Петит прагнуть відродити республіканство і показати, що його філософія та практика ефективніші у встановленні та підтримці відповідного людській природі політичного порядку, ніж лібералізм. Передусім республіканська традиція переосмислює поняття свободи, що для лібералів позначає відсутність фізичних перешкод діям людини або ж будь-якого іншого втручання. Сучасні ліберали, як відомо, звертаються передусім до концепції неґативної і позитивної свободи Ісаї Берліна. Тут подибуємо критику цієї концепції та спробу пояснити, що значить бути вільним і що для цього потрібно з погляду республіканця. Ідеться передусім про свободу як умову існування людини в суспільстві.

Редактор збірника Євґеній Рощін зазначає, що книжку було задумано як поєднання двох планів: з одного боку, тут уміщено програмні статті про теорію республіканської свободи, критику та обговорення її меж, а з другого – дослідження впливу республіканських ідей та принципів у нових контекстах (скажімо, в умовах глобалізації та сучасного світового порядку).

Скінерові праці стали вже класичними для сучасної республіканської теорії, а його ідеї формують дискурсивні рамки в обговореннях суті республіканства. Розділ його авторства «Про свободу республік» детально пояснює, в чому суть республіканського розуміння свободи. Республіканець, як стверджує Скінер, – це той, хто наполягає, що фундаментальною цінністю є свобода і вільне життя в громадянському суспільстві. На відміну від ліберальної, республіканська теорія передбачає визначення свободи як статусу. Тож питання «Чи людина є вільною?», на думку Скінера, не є тим самим, що й питання «Чи може людина робити те або інше?». Вільна за статусом людина має бути активним громадянином і брати участь у публічному житті своєї спільноти й управлінні державою. Це дасть громадянинові змогу бачити свою волю в ухвалених законах.

Продовження роздумів про суть республіканської теорії та її концепції свободи подано в другому розділі «Громадянська республіканська теорія», автором якої є сучасний політичний філософ Петит. Він прагне доступно викласти республіканську філософію свободи та політичного устрою, продемонструвавши її ориґінальність та відмінність від поширених ліберальних поглядів ліво- і правоцентристського спектру. Петит розробляє теорію свободи як недомінування. Цю концепцію протиставлено ліберальній ідеї свободи як невтручання. Урок республіканства, як переконує автор, полягає в тому, що вільні люди можуть висловлювати свої думки, ходити з гордо піднятою головою і прямо дивитися в очі іншим. Свобода як недомінування уможливлює подолати навіть побутові форми маніпулювання людьми, їх приниження чи обмеження – наприклад, ситуацію боржника, доля якого залежить від примхи кредитора, найманого працівника, якому потрібно годувати сім’ю, і тому він мусить постійно домагатися прихильности керівника, аби не втратити роботу. Тож, підсумовує Петит, республіканська свобода як недомінування є радикальнішою в соціяльному сенсі, оскільки засуджує саму можливість втручання в свободу індивіда, на відміну від лібералізму, який засуджує лише безпосереднє втручання.

Сюзан Джеймс у розділі «Права як вираження республіканської свободи: Спіноза про право і силу» звертається до класичної політичної філософії, аби показати, що проблема «прав» має стати важливою частиною республіканської теорії. На основі ідей Спінози вона вказує на необхідність ревізії прав вільних громадян, аби зрозуміти, які права підкріплено силою громадян або інституцій і які з них сприяють створенню умов, що даватимуть громадянам змогу захистити себе від свавілля влади. Генрик Енрот у розділі «Можливість свободи на глобальному рівні» здійснює спробу застосувати республіканські ідеї до вирішення проблем сучасного глобального світу. Зокрема, він стверджує, що доволі важко повною мірою погодити ідею республіканської свободи та умови глобалізованого світу. Однак республіканство може загострити свою увагу на тому, які існують форми та механізми домінування над суб’єктами, що прагнуть здобути своє місце в транснаціональному глобальному співтоваристві.

Наступні декілька розділів стосуються генеалогії республіканських форм, а також історії термінів і понять, що їх використовують теоретики республіканства. Олєґ Хархордін пропонує поглянути на еволюцію понять «держава», «право», «республіка». Єн Гемпшер-Монк здійснює спробу реконструкції розуміння політичної свободи і громадянства в англійському дискурсі Нового часу. Боріс Маслов зосереджується на літературній рефлексії республіканського досвіду в політичній культурі, аналізуючи жанр піндарівської оди.

Завершують книжку розділи авторства Ґабріеля Ентина та Пітера Галдена. Ентин зосереджується на поширенні республіканства і перетворенні його на ідеологію в Латинській Америці. Галден звертається до теми республіканства і світової політики, прагнучи продемонструвати, у який спосіб досліджувати республіканські риси політичних утворень, що їх, як правило, не розглядають як приклади республіканського устрою. За об’єкт аналізу він обрав Германський союз, який існував у 1815–1866 роках.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!