Тахар бен Джеллун. Спалах

Оксана Ставнійчук ・ Квітень 2015
Київ: Грані-Т, 2013.

Демонстрації в Тунісі, Єгипті, Алжирі, Ємені, Лівії та Мароко Тахар бен Джелун називає раптовим вірусом. В одному з інтерв’ю автор зізнається, що й сам не очікував такого розвитку подій: «Коли арабські інтелектуали збиралися разом, то багато жартували. Мовляв, ми видаємо безліч книжок, але нічого не змінюється. Це було дуже сумно».

Коли спалахнули повстання, міжнародні аґенції саме збиралися закривати свої ньюзруми в цих країнах через фінансову необґрунтованість: там нічого не відбувається, відповідно, немає і новин. Тому коли стався «спалах», було складно знайти ґрунтовний матеріял. Цієї миті на допомогу прийшла арабська інтелектуальна спільнота, у тому числі й Бен Джелун. Вона швидко — книжку було написано за два з половиною місяці — відреаґувала на те, що відбувається, і зробила внесок у пояснення природи демонстрацій та повстань в арабських країнах.

Тахар Бен Джелун пояснює, що причинами повстань було відторгнення авторитаризму, кумівства, фаворитизму, корупції, розкрадання майна, принижень і беззаконня: «громадянин більше не буде покірливим суб’єктом у руках беззаконної ганебної влади, бо він стане особистістю». Це були «протести з метою запровадити бодай якусь моральну гігієну в суспільстві, експлуатованому і приниженому». Далі Бен Джелун звертається до досвіду Французької революції, що дала змогу французьким громадянам стати індивідуальностями з правами та обов’язками. Стати одиницями в очах світу, щоб відновити моральну гігієну в суспільстві, — саме в цьому Бен Джелун бачить вирішення соціяльних та економічних проблем арабського світу. Це лейтмотив усієї книжки.

Коли український читач читає її сьогодні, йому складно не зіставляти арабські та українську революції. Справді, в них можна відшукати спільні риси та подібних гравців. Ця книжка також є доброю нагодою змінити свою думку щодо арабського світу. Бен Джелун, хоч і в дуже поетичній манері, намагається зламати поверхове бачення Арабської весни як подій, що розвивалися під чиїмось керівництвом. Протест накопичувався впродовж десятків років диктатури, поліцейського контролю, іґнорування людських свобод.

Бен Джелун часто торкається у книжці теми Европи. Через страх ісламізації европейська спільнота не втручалася у справи ісламістських країн на кшталт Єгипту чи Тунісу, вважаючи, що Мубарак і Бен Алі стоять на заваді республіці іранського типу. Із другого боку, «руки зв’язувала перспектива вигідних контрактів, через що европейські політики часто дозволяли собі заплющувати очі на неповагу до людських прав». Автор нагадує, що свого часу більшість французьких міністрів їздили з візитами до франкомовних Тунісу та Єгипту.

Загалом книжку написано аж надто поетично. Подекуди їй бракує сильнішого фактажу, хоча бен Джелун ґрунтовно знайомить із загальним характером того, що відбувається у країнах Північної Африки та Близького Сходу. Хоч автор напряму ніколи не спілкувався з людьми, чиї діялоги та думки він описує, йому вдалося передати атмосферу, що панувала в арабських країнах 2011 року.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!