Валерій Шевчук. Срібне молоко

Редакція Критики ・ Вересень 2002
Львів: Кальварія, 2002.

Новий роман Валерія Шевчука, – дарма, що його автор, на думку певних кіл культурної спільноти, потенційний український нобеліят, – не має жодних ознак академічного видання. Обираючи героєм оповіді такого собі мандрованого дяка, автора пісеньки про комара та муху, вельмишановний романіст, можна сподіватися, повертається на звичний ґрунт барокових стилізацій, які уславили його ім’я у сімдесятих-вісімдесятих. І хоча йому досі ще йдеться і про певну «жінку-змію», але обернута в химерні передновочасні часи трагікомедія виглядає куди органічнішою від нещодавніх невдалих спроб долучитися до річища актуальної писемности. Зрештою, цінувати чи зневажати Шевчуків ґрунтівський постмодернізм – питання смакове, але продираючись через довжелезні, у пів-джойса довжини, періоди, варто таки віддати належне послідовності й екзистенціяльному патосові письменника. До того ж, коли Шевчук пише романи, він не пропаґує «Велесової книги». І вже за це ми йому щиро вдячні.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!