Петро Мідянка. Срібний прімаш

Богдана Матіяш ・ Вересень 2005
Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2004.

Прикметно, що ця поетична книжка не має жодної анотації, вступних слів чи післямов: є лишень живий текст, який, власне, і є відправною точкою говоріння про поезію Мідянки, неподібну до будь-чиїх віршів і цілком самодостатню. У «Срібний прімаш» увійшли твори з раніших авторових збірок: «Поріг», «Фараметлики», «Осередок», «Зелений фирес» і «Трава Господня», які мов творять приватну – а почасти й герметичну настільки, щоби не виходити поза її межі, – історію, водночас достатньо містку, щоби засвідчувати повноту внутрішнього в-ній-буття. У цьому просторі все віддавна явлено як даність: хай це стосується побутових образків («як банальна пастирська картина: / баранці – і пастир суньголов»), чи модифікацій сакрального («з ран Ісуса йде малярська кров»), чи мітології топосу, в котрому поєднуються декілька часопросторових і культурних площин («Космаче мій, бандерівський дітваче, / Єси як Хіос, Родос, Барбадос»).

Світ, до творення якого доклав рук Мідянка, хоч і виразно означує себе як «закарпатський», однак у ньому чимало координат, які вписують у цей топос ще й інші культурні коди. І все це – натяками та відсиланнями, а для читача, котрий їх не відчитує, – може, навіть сліпими місцями, плаваючими означниками. Бо ж пощо тут усього так багато? Навіщо Станислав, Прованс, румунський кордон, Богемія, Словаччина, Морава, Італія, Марк Аврелій і Брут? Може, відповідь у тому, що в Мідянчиному світі речі й події пов’язані особливими внутрішніми зв’язками й щось одне існує тому, що вже існує щось інше. Якщо творити словом може тільки Бог, то людина творить одну річ з іншої речі. Тому-то «без шпиля не було б міста», виноградне зерня – це однозначно «паломник від Марія-Повчі», Ужгород обертається в «околиці Марселя» – і все це природно, витончено й легко. Така, отже, природа речей, і такі ниточки-зв’язки, здається, обіймають увесь світ, вбирають його мітологію в свою приватну, впорядковують її.

Хтось скаже, що «Срібний прімаш» – добірка найліпших Мідянчиних текстів. Дозволю собі не погодитися. Може, найулюбленіших авторових, але не ризикну ділити авторові тексти на сильніші й слабші: на них (це стосується всіх поетових збірок) тривко стоїть знак якости. І йому можна вірити.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!