Філіп Лерш. Структура особи

Юлія Ємець-Доброносова ・ Лютий 2018
Київ: Пульсари, 2014.
Переклали з німецької Іван Іващенко, Орест Семотюк, Петро Таращук. Наукові редактори Роман Трач, Валерія Андрієвська.

Праці Філіпа Лєрша належать до класики психологічної науки ХХ століття, однак «Структура особи» також є прикладом міждисциплінарного дослідження з прикордоння філософії та психології. Протягом багатьох років автор осмислював переживання, а його теорія будови душевного життя, особистости і системи характерів відіграла важливу роль у розвитку німецькомовної психології 1950–1960-х років. І хоча дослідники неоднозначно оцінюють життєвий шлях Лєрша через його співпрацю з націонал-соціялістами у міжвоєнній Німеччині (тому автора мало знають у пострадянських країнах), його науковий доробок ориґінальний та змістовний. Лєрш поставив перед собою мету науковця-психолога, але вийшов на завдання філософсько-антропологічного розмислу.

«Структура особи» – це не перша спроба представити Лєршеві ідеї українською. Майже десять років тому «Пульсари» опублікували окремою книжкою «Пролегомени до психології як людинознавчої науки» (вступ до «Структури особи»), яка знайомила з підходами науковця до психологічних досліджень загалом. Нинішнє видання великої праці українською має складну, але цікаву структуру. У книжці вміщено дві короткі передмови автора до видань 1950–1960-х років, дві передмови-вступи Романа Трача, два змісти (від самого автора й від упорядників), іменний і предметний покажчики та авторські примітки із бібліографією. Та, попри значний додатковий матеріял, виданню бракує приміток перекладачів або наукових редакторів щодо окремих термінів, положень, контексту їхньої появи.

Внесок Лєрша передусім є внеском у розвиток міждисциплінарних підходів. «Структура особи» не дає забути, що автор отримав університетську філософську освіту, був професором психології і філософії, досліджував німецьку романтичну літературу. Його текст має смислові зв’язки з феноменологією (в авторському трактуванні), дослідник міркує про метафору «серця» та його значення в душевному житті, часом «зависає» на прикордонні сутнісного та екзистенціяльного розуміння людини, часто вживає поняття «метафізика» і похідні від нього прикметники та прислівники. Тому «Структуру особи» можна назвати спробою осягнення людського як такого. Недарма у вступному слові до видання українською північноамериканський професор і професор НаУКМА, член Асоціяції гуманістичної психології (США) Роман Трач вписує концептуальні підходи Лєрша в річище становлення гуманістичної психології та філософії, називаючи його текст «найкращим антидотом одновимірного раціонально-технологічного мислення (сцієнтизму) у психології».

Лєрш спирається на подвійну цілісність душевного (читай – психічного) життя людини як цілісности внутрішньосвітової та внутрішньоособової, що передбачає комунікативний зв’язок зі світом та внутрішню структуру функцій, змістів, станів. У передмові автор зазначає, що загальна психологія лише тоді виконує своє завдання, коли їй вдається інтерпретувати душевне життя «як цілісну картину життєвих зв’язків, у якій кожен факт має своє місце і значення». Він починає із короткого розгляду життєвої основи (біологічних процесів, тілесних передумов, психосоматики), яку вважає за найнижчий шар у структурі особи. І хоча в цій частині тексту з’являється багато цікавих поворотів міркувань (наприклад, про тілесні події або відображення особи в життєвій основі), автор не розвиває їх. У другій частині праці Лєрш пропонує розгляд ендотимної основи, або «емоційно-динамічного єства» (рушійних сил душевного життя, потягів, жадоби до влади, соціяльних прагнень, емоцій, почуттів). Кульмінацією системи ориґінальних ідей автора є розділ, присвячений «стаціонарним настроям ендотимної основи», де об’єктом міркувань стають життєвідчування, самовідчуття і світовідчуття. Третю частину «Структури особи» присвячено розглядові зовнішнього обсягу переживання – пізнавальному освоєнню світу і поведінці, четверту – особистій надбудові, п’яту – тектоніці особи, шосту – проблемі несвідомого.

Лєрш не втомлюється встановлювати зв’язки між різними шарами душевного життя, наводити приклади і часто дрейфувати в царину філософсько-антропологічного розмислу. Окремі його висновки можуть стати методологічною основою для філософсько-антропологічних студій, психології творчости, естетики, етики або медія-досліджень. Хоча не менше в «Структурі особи» й дискусійних положень. Та й у фіналі праці автор пише, що годі раціонально схопити і зробити предметом висловлювання таємницю індивідуальности. До всіх попередніх міркувань і висновків він додає вимогу поважати неповторність Іншого. Саме так, за Лєршем, психологія може довести свою людяність.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!