Віктор Неборак, Максим Стріха, Сергій Пролєєв.... Сучасність. 2005, № 11

Микола Скиба ・ Грудень 2005

Листопадове число журналу вийшло в трагічних темно-коричневих шатах кольору масної землі – такий своєрідний акомпанемент до неординарно відзначеного цього року дня пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій. Однак текстову частину часопису відкриває в’їдливо-іронічне Друге після-помаранчеве послання живому(-ій) від новітнього чи то апостола, чи то прокуратора Віктора Неборака. «Україна – це країна здійснення бажань» – воно ж і звучить ніби обнадійливо, але чи варто радіти таким перспективам? Чого ми насправді вимагаємо від життя: своєю творчою уявою, хворобливими фантазіями, божевільними мареннями, весняними візіями?! Власне, про це новий роман «психоспікера» Ірен Роздобудько «Дванадцять, або виховання жінки в умовах, непридатних для життя». Клаптикова ковдра із кількох фраґментів одночасних досвідів письменниці, між якими заховано один (чи більше?) її питомий.

Есхатологічний стиль оповіді про суспільне життя сучасної України від Неборака раптово перебирає Максим Стріха, кваплячись виправити й доповнити свої ж оцінки постпомаранчевої ситуації в попередній статті (Сучасність, № 10), де вони виявилися розмитими й запізнілими.

В рубриці «Культура» привертає увагу розвідка філософа Сергія Пролєєва, присвячена культурно-історичному покликанню університету. Автор досить ґрунтовно висвітлює генезу та суть цієї інститутуції (чи радше універсалії) европейської цивілізації, спертої на принципі автономії розуму, і доходить висновку, що «наша країна не має жодного університету». Теза, звісно, категорична і навіть гіперболічна, але щоб із нею сперечатися, варто прочитати сам текст. У цьому ж розділі вміщено статтю Ірини Грабовської «Новим освітнім курсом...», яка одночасно й посилює, й уконкретнює університетську тематику та виразно розвиває ґендерний дискурс «Сучасности», розпочатий у попередніх числах. У це ж дискурсивне поле вписується коротенька, але містка рецензія Тетяни Щербаченко на нову книжку Софії Андрухович.

А от із власне літературознавством у цьому числі не склалося. Досліджувана образна сенсорика збірки Василя Герасим’юка «Поет у повітрі», яку досліджує Ярослав Голобородько, губиться в поняттєвих хащах штибу: «концептуальність [збірки] <...> посилюється тим, що суттєву роль у ній відіграє парадигматика концептів».

Видаються актуальними докладні студії політолога Віктора Каспрука, адже не помічати впевненого перетворення Китаю, як і інших глобальних тенденцій, на потужну світову наддержаву вже не може навіть таке герметичне суспільство, як українське.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!