Михайлина Коцюбинська, Максим Стріха, Харукі Муракамі.... Сучасність. 2005, № 2

Іванка Франко ・ Березень 2005

Число (не?)сподівано жваве й цікаве: скидається на те, що «помаранчеві події» сколихнули авторів і надихнули на творчість. Рубрику «Суспільне життя» розпочинає саме спомин Майданових зрушень: думками охоче діляться Михайлина Коцюбинська та Максим Стріха. Що цікаво: обидва матеріяли начебто призначені й читачеві сьогоднішньому, а ще більше – майбутнім дослідникам Помаранчевої революції, бо ж авторські рефлексії не є миттєвими чи поквапними, натомість це розважний і посутній розмисел не просто осмисленого, а в-собі-пережитого. Щоправда, Максим Стріха ділиться своєю візією (а радше хронікою) Помаранчевої революції з усіма охочими аж надто щедро. Адже його допис «Українські вибори: до і після», вміщений тут без жодного посилання, – ніщо інше, як дещо розширений передрук його-таки статті «Революція шукає переможця» з грудневої «Критики». Така візія того, як має поводитися відповідальний автор не може не дивувати читачів. Цікаво, чи тішаться з цього обидві редакції? Принаймні редактори «Сучасности» посміли не впізнати тексту, вже друкованого три місяці тому (ось вона – свіжість і актуальність матеріялу!).

В літературному блоці без ексцесів. Розпочинає цю частину Андруховичів переклад «Різдвяної зорі» Боріса Пастернака, далі вміщено новели Харукі Муракамі зі збірки «День кенгуру» (переклад Олександра Бібка), переклади Маріанни Кіяновської з польської поезії ХХ століття та Лукашів переклад Сена-Поля (у «Соло на тромбоні» – короткого й смаковитого есею про критиків. Особливо цікавими видаються новелки Ярослава Гашека «Варварська іронія» в перекладі Ігоря Мельниченка та його ж репліка «“Червоний комісар” – містифікатор із Праги», присвячена постаті Гашека – людини, «якій усе байдуже». Літературний блок завершують поезії Жозе Марія де Ередія (переклав Ігор Качуровський) та новелка татарської авторки Гульнари Усеїнової «Яблуко», а також інтерв’ю з письменницею, присвячене сучасному станові татарської літератури – над ними працював Володимир Даниленко.

У традиційній рубриці «Спогади» – досить симпатичний текст Володимира Моренця «Лукаш зблизька і здалека» та матеріял Сергія Білоконя «Початок кар’єри й історія моєї збірки», в якій автор укотре звертається серед інших тем до знакової в своїй творчій біографії постаті – Георгія Нарбута.

Блок «Історія» репрезентує розвідка Олександра Осіпяна «Вірменська діяспора у середньовічному Києві та на Київщині», а завершують число рецензії Сергія Грабовського на книжку Віталія Табачковського «У пошуках невтраченого часу (Нариси про творчу спадщину українських філософів-шістдесятників)» та критична репліка Дмитра Стуса про рецепцію творчости Павла Загребельного, яку пропонує читачеві Михайло Слабошпицький у праці «За гамбурзьким рахунком». І зовсім наостанок – бібліографія та матеріял Леоніда Іваненка «Будні й свята будинку вчених».

Іванка Франко

 

Редакція «Критики» не тішиться ані з візії п. Стріхи щодо того, як має поводитися відповідальний автор, ані, тим більше, з візії колеґ із «Сучасности» щодо того, як мають поводитися цивілізовані редактори. Редакція «Критики» вельми сприкрена цією малопривабливою історією, але воліла б тлумачити її як непорозуміння, а не як відверто недружній крок з боку видання-конкурента або черговий вияв очевидної непрофесійности. В кожному разі, чекаємо на пояснення та, звісно, на вибачення.

А.М.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!