Олеся Омельчук, Ганна Улюра, Людмила Таран. Сучасність, 2005, № 7–8

Микола Скиба ・ Вересень 2005

Число актуалізує тему фемінізму та ширше – ґендеру в літературній творчості. Олеся Омельчук, Ганна Улюра та Людмила Таран прискіпливо розглядають феміністичний ідеал і феміністичний інтерес у критичному дискурсі «Літературно-наукового вістника» / «Вістника» (1922–1939), проблему феміністичного тексту й письменницького іміджу жінки-авторки в сучасній українській і російській літературах.

Якщо гіпертекст фемінного мінідискурсу виглядає вмотивованим і зрозумілим, то його контекст – це поле суцільних знаків запитання. Творення та лонґування дискурсів, започаткування дискусій є досить серйозною проблемою практично всіх українських часописів. Візьмімо питання українсько-російських асиметричних відносин, над яким у статті «У ліжку зі слоном» розмірковує Микола Рябчук. Річ не в тім, що текст із аналогічною назвою друкувався в одному з червневих номерів «Дзеркала тижня» – журнальний варіянт і за обсягом більший, і змістово на 85% різниться від газетного – йдеться про те, що, замість дискутувати, українським інтелектуалам доводиться провадити майже просвітницьку роботу. Сергій Грабовський в осмисленні глобалізаційної проблематики мусить пробиватися крізь густе мереживо гіперболізованих і мітологізованих тлумачень глобалізації та вести мову більше про екзистенційне подолання неосовєтської спадщини.

У рубриці «Суспільне життя» вміщено гнівну ескападу Віктора Нестеренка на адресу Партії реґіонів, короткі нариси Олександра Панченка «Слово про Анатоля Камінського» й Лідії та Богдана Олексюків «Філософська заповідь Кароля Войтили». Проти естетичної, етичної та фактологічної вартости й потрібности цих текстів нічого не можна заперечити, а от коли йдеться про темпоральність, маємо плюс-мінус сучасність, яка однією ногою стоїть ще на грішній землі, а іншою вже перебуває серед непохитної класики або лику святих. Те саме можна сказати й про «Книжкову полицю», де Олексій Сінченко осмислює «Браму світла» Романа Корогодського, а патосний Тарас Салига провадить розмову про запізніле повернення до нашого культурного простору спадщини Лесі Українки та її сестер.

У розділі «Література» ностальгія та задивленість у нетутешнє (Василь Осадчий, Василь Старун) змішується з буфонадно-саркастичним письмом Мирослава Лазарука. Найсвіжішим і найдинамічнішим видається Олесь Ільченко з добіркою поезій із циклу «Розмова перед тишею».

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!