Володимир Горбулін (заг. ред.). Світова гібридна війна: український фронт

Дмитро Шевчук ・ Грудень 2017
Київ: НСІД, 2017.

Книжка представляє результати дослідження феномену гібридної війни Росії проти України, що його здійснили аналітики Національного інституту стратегічних досліджень. Основна теза полягає в тому, що в ситуації нового гібридного устрою ми мусимо навчитися реаґувати на його виклики. Світову гібридну війну означено як новітнє глобальне міжнародне протистояння, що виникає в умовах сучасного геополітичного устрою і проявляється як боротьба за панування і впливи, що її ведуть держави, їх коаліції та позадержавні актори. Одним із її фронтів є український.

Гібридні загрози та конфлікти сьогодні є чи не найбільшим викликом для міжнародного безпекового довкілля, яке переживає системну кризу. Новий світопорядок формується з огляду на дії Росії, яка методами гібридної війни прагне відновити у світі ситуацію періоду «холодної війни», щоб посісти звичне для себе геополітичне місце. Однак, як наголошує у передмові редактор книжки Володимир Горбулін, унаслідок російської аґресії в Україні та неадекватної реакції Заходу на неї формується радше новий світовий «світо (без) порядок». Цю нову реальність не можна екстраполювати на реалії минулого. Саме тому Росія з її неефективними економікою і державним управлінням, застарілим лексиконом для ідеологічного опису та ціннісного осмислення реальности не знайде в новому гібридному світі свого місця. Загалом стратегічну загрозу для України Горбулін убачає в тому, чи зможемо ми зрозуміти гібридний світ, його закони та закономірності. Прагнення досягнути розуміння дасть Україні можливість не лише тримати фронт гібридної війни, а й закласти нову систему координат для існування в такому світі.

Книжка починається зі спроби Галини Яворської та Олексія Їжака визначити феномен гібридної війни. На їхню думку, це поняття є найпридатнішим для означення дій Росії, яка намагається досягнути власної політичної мети і застосовує для цього мілітарні, квазимілітарні, інформаційні, дипломатичні, економічні засоби, а також ядерне шантажування.

Автори наголошують, що гібридна війна не є поверненням до «холодної війни», а радше заступає її. Роки війни в Україні продемонстрували динаміку гібридної війни в методах нападу та способах захисту й опору аґресії. Також у першому розділі визначено два модуси існування гібридної війни: фізична дійсність і дискурсивний конструкт.

Другий розділ авторства Бориса Парахонського присвячено аналізові співвідношення гібридної реальности і світового порядку. Тут розглянуто передумови ведення гібридної війни: формування найширшого соціяльно-інформаційного і культурного простору як потужного механізму моделювання реальности (що здійснюється за правилом: реальним є те, що в належний спосіб подано й оцінено, а справжні факти відкидають і замовчують; відбувається своєрідне конструювання уявної псевдореальности); суперечлива позиція ліберально-демократичних сил Заходу та їхня неспроможність чи нездатність розпізнавати масштаби реальних загроз; відсутність надійної та ефективної системи міжнародної безпеки. Крім того, Парахонський звертає увагу на можливість подавати гібридну війну як конфлікт ціннісних моделей порядку, а також на розуміння сучасного стану у світі як зміни парадигм стратегічного мислення.

Третій розділ за редакцією Василя Яблонського присвячено аналізові таких сфер гібридної війни, як радикалізація (екстремізм, сепаратизм, тероризм); світова криза демократії (вона не має пасіонарних і креативних провідників і не надихає на створення нових політичних рухів); глобалізація економіки (з одного боку, вона зміцнює співпрацю між країнами, але з другого — створює нові можливості і канали просування мети гібридної війни); боротьба за европейський енергетичний ринок; змагання за панування на світовому, міжконтинентальному та реґіональному напрямках руху вантажопотоків; інформаційно-комунікативна сфера (використання глобального інформаційного простору, до чого вдається російська пропаґандистська машина).

У другій частині книжки, розділи якої підготовлено за редакцією Максима Розумного, гібридну війну розглянуто як породження російської геополітики. Розділ «Стратегія імперського реваншу» присвячено аналізові політичної системи Росії, реконструкції імперської ідентичности і відродженню великодержавних амбіцій, а також використанню інструментів інформаційної війни для імперського реваншу (наприклад, тут простежено «еволюцію» російських медій — переходу від концепції інформування до «інформаційного супроводу влади», а на завершальних етапах — до пропаґанди). В останньому розділі цієї частини розглянуто геополітичний виклик Росії світові. Зауважується, що російська влада обрала шлях відновлення панування в територіяльних межах СРСР та подальшого розширення впливу на територію колишньої Організації Варшавського договору. Цьому сприяє незбалансована багатополярна система, в якій присутні кілька світових потуг і держав, що претендують на реґіональну гегемонію. Ця система є найнебезпечнішою конфіґурацією сил і несе найвищий ризик воєнного зіткнення.

Наступні три частини видання (редакторами окремих розділів є Олександра Ляшенко, Костянтин Кононенко, Олександр Власюк, Валентин Горовенко) присвячено безпосередньо «українському фронтові» гібридної війни з Росією. Зокрема, тут детально розглянуто передумови аґресії Росії проти України. Це не лише суспільно-політична криза 2013–2014 років, а й низка чинників, прояви яких спостерігалися в попередні роки у внутрішній політиці Росії та України (наприклад, формування фасадної демократії і тяжіння до надмірної централізації влади). Придатним ґрунтом для розгортання гібридної війни в Україні стали несформованість ідеї міжреґіональної консолідації, слабка національна ідентичність, криза соціяльної моделі українського суспільства. Неґативну роль зіграли також декларативність безпекової політики, системна деґрадація державних інститутів, економічна, фінансова й транзитна залежність. Нарешті, автори наголошують, що Україна не оцінила адекватно значення «м’якої сили»: її зовнішню політику в попередні роки характеризувала стратегічна дезорієнтованість, культурну дипломатію не було залучено до створення іміджу держави, а інформаційний простір має низку хронічних та системних проблем.

У наступному розділі визначено особливості гібридної війни Росії проти України в гуманітарній, політичній та економічній сферах, а також на прикладі діяльности російських спецслужб і дипломатичного прикриття гібридної аґресії. Водночас у книжці розглянуто й українські перемоги у гібридній війні.

Російська аґресія зініціювала формування в Україні нової якости сектору безпеки та оборони, появу ефективних у гібридній війні неурядових складників сил оборони (добровольчого і волонтерського ру хів), відновлення оборонної промисловости, економічних трансформацій, здійснення кроків до енергетичної незалежности, заходи проти соціяльних інструментів зовнішнього впливу. В останній частині книжки під редакцією Костянтина Кононенка проаналізовано реакцію світу на аґресію Росії в Україні й наслідки цієї гібридної війни для світового порядку та системи безпеки.

Важливо зазначити, що у висновках подано не лише узагальнення характеристик і загроз гібридної війни, а й рекомендації для протистояння аґресії у політичній, дипломатичній, оборонній, економічній, фінансовій та культурній сферах. Автори переконані, що головним наслідком трирічної боротьби з російською гібридною аґресією стало те, що Україна довела свою спроможність як держави, здатної захистити суверенітет і політичну суб’єктність. Тому політичної мети нашого гібридного противника не досягнуто і не буде досягнуто, проте боротьба з аґресором мусить тривати.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!