Таємниця. Замість роману

В українському медійному просторі поява книжки рідко стає «інформаційним приводом», до якого скликають прес-конференції та готують прес-релізи. А от про новий Андруховичів замістьроман Україна дізналася з вечірнього випуску новин. І хай повідомлення не було настільки сенсаційним, щоб очолити ієрархію подій, того дня література здобула переконливу перемогу над політикою та спортом.

Найбільшою таємницею в розмовах довкола книжки виявилася загадкова постать німецького журналіста і його не менш загадкова смерть. Підстав для сумнівів багато: важко повірити в те, що німецький журналіст настільки обізнаний із творчістю Андруховича, що цитує з пам’яті його твори; що він так зацікавлений у цьому українському письменникові, текстах і контекстах його життєтворчости, що бере з ним таке велике інтерв’ю. Що він, маючи на думці оприлюднити цикл автобіографічних розмов, як і годиться, по авторовій смерті, помирає раніше, встигнувши передати Андруховичеві диски із записами. Історія занадто гарна, щоби бути правдивою. Та питання містифікації, здається, є тільки приводом поговорити про текст.

Наситившися досвідом вплетення автобіографії у фікційний світ, Андрухович приходить до фікційної автобіографії (фікційної не в значенні несправжньої, а в сенсі вигаданої, наративізованої, реконструйованої та сконструйованої). Хоч би що казали критики, але цьому чоловікові добре вдається розповідати історії, а історію свого життя – і поготів. Дослідники читацької рецепції зазначають, що читання досягає мети, якщо читач ототожнює себе з головним героєм. Так от, читаючи Андруховичеву біографію, починаєш замислюватися над своєю, продумувати своє життя у формі нарації. Цей текст, окрім насолоди від читання, приносить нове бачення біографії.

Відколи вперше почуєш голос Андруховича, текст насичується його інтонаціями, мелодикою і манерою. Особливо звучним є текст, породжений уголос (чи той, що імітує розмову), – важко позбутися враження, що підслуховуєш/підглядаєш інтимний діялог. Набагато природніше було би, якби «Таємниця» спершу вийшла в авдіоформаті, у двомовній версії – німецькому ориґіналі й українському перекладі. Хоча хто наважився би читати запитання Еґона Альта?